як не авантюри, донкіхотство? І пощо вам сього, питаю ще раз? Пощо?
— Дарують пан староста, але мій фах такий, що мушу уйматися за невинними і покривдженими.
— Пане меценасе! — з виразом батьківської поваги в голосі скрикнув пан староста. — Не говоріть до мене як до гімназіаста, якому імпонують гарні фрази! О, так, і я колись був у гімназії, і з запалом читав Шекспірового «Короля Ліра», і плакав зі зворушення над словами «нема в світі винуватих». Але пізніше я зрозумів, що Шекспір не без причини вложив сі слова в уста божевільного. Так, сі слова якраз антиподи правди. З нашого, урядового, адміністраційного, становища нема в світі невинних, а говорити, що комусь від уряду діється кривда — се або злочин, або божевілля. Я не жартую, пане, і не бавлюся в парадокси. І для того я щиро жалую вас, що ви отсе сходите на дорогу, по моїй думці, абсолютно хибну і шкідливу, на дорогу, де я мушу і буду поборювати вас усею силою, всякими способами, чуєте? — всякими способами!
— Впевняю пана старосту, — мовив усміхаючись Євгеній, — я ані на хвилю не надіявся знайти в пану старості союзника в своїй роботі.
— Ну, ще чого не стало! — буркнув пан староста.
— А щодо поборювання, то що ж, воля пана старости. Я можу тілько одного бажати, щоб се поборювання велося на строго законній дорозі, так само, як я держав і буду держатися строго приписів закона.
— І ручите за те, що весь отой рух, який ви хочете інсценувати, буде держатися законної дороги і в законних межах?
— Щодо себе, ручу вповні. Щодо інших — тут богато залежати буде від того, чи самі власти незаконними поступками і навмисною провокацією не зіпхнуть людей із законної дороги.
— Пане, прошу не забувати, з ким говорите! — фукнув староста, помалу скидаючи з лиця батьківську маску.
— Говорю pro futuro[1], отже, нікому докору, ані закиду не роблю. А що незаконне поступування і провокації з боку властей — pardon, з боку поодиноких органів — дуже можливі, сього, надіюсь, пан староста не схочуть перечити.
Пан староста мовчав добру хвилю, немов потопаючи в важ-
- ↑ [На майбутнє].
