справу як привід до своєї агітації. Я остерігав нашого коханого маршалка, що воно готово наробити квасу.
— Але коли так, то я ніяк не можу позволити на се віче. Обговорювання сеї справи може викликати ще більше роздразнення, довести до непорядків.
— Розуміється, пану старості се ліпше знати, — мовив спокійно Кшивотульський. — Але я б на місці пана старости поступив інакше.
— А то як?
— Я позволив би на віче. Нехай люди виговоряться, то їм буде лекше. Можна би й вияснити їм справу…
— Не поможе вияснювання, — з заклопотанням у голосі мовив староста. — Справа реформи тої каси дуже непопулярна.
— Чи пану старості так дуже залежить на тім, щоб каса була зреформована справді так, як того хоче пан маршалок? — закинув з лукавою байдужністю граф.
Пана старосту вкололи чогось ті слова так, немовби він голим тілом сів на в'язанку кропиви. Він витріщив залякані очі на Кшивотульського, боячися з його боку якогось удару. А потім говорив сквапливо:
— Мені? А Боже мій, я в тій справі зовсім не інтересований. Мені тілько ходить о спокій у повіті.
— Власне рація позволити на се віче. Бо коли непопулярна реформа буде ухвалена, а люди не будуть мати нагоди виговоритися, то може прийти до гірших непорядків. А коли віче, порушуючи сю справу, викличе в повіті рух і протести против реформи і спинить її переведення, то й се не біда, бо, по моїй думці, реформа непотрібна і для інтересів селян шкідлива.
— Так пан граф думають? — якимсь пісним голосом мовив староста.
— Так.
— Га, в такім разі…
Він дипломатично не докінчив речення і перекинув розмову на іншу тему.
Ще того самого дня в канцелярії п. старости явився й пан маршалок Брикальський. Він, як і всі видніші шляхтичі в повіті, мав звичай кождого разу, коли був у місті, зайти хоч на пару мінут до староства, щоб поінформуватися про стан і напрям внутрішньої політики, або, як говорилося в товариськім жаргоні, понюхати, який вітер віє. Староста зустрів маршалка коло дверей канцелярії і живо простягнув йому обі руки.
