Але замість Євгенія гальба вдарила в голову старого Демка, що стояв обік адвоката.
— Пане! Що робиш? За що б'єш? — крикнув Демко, випростовуючись і підносячи свою окровавлену голову.
— Гов! Стійте! Що тут таке! — гукали одні, чуючи брязк скла.
— Бийте його! Бийте п'явку людську! — ревів Шнадельський. — Я відповім за все!
— Коби міг за себе відповісти, ошуканче! — крикнув Євгеній.
— Як смієш битися? — ревів Демко і сунувся до стола.
Зчинився страшенний гармидер і заколот. Одні стояли за Шнадельським, другі за Євгенієм. Але закровавлена Демкова голова пуджала прихильників Шнадельського, а його нагла команда «бийте!» також зробила зовсім не таке вражіння, якого він бажав собі. В коршмі знявся крик. Одні тислися до стола, другі від стола, Євгенія попихали в стиску сюди і туди, поки вкінці якась сильна рука не взяла його за плечі і не випхала до сіней.
— Пане, бійтеся Бога, їдьте геть! — шептав йому Демко. — Тут готово бути нещастя. Їдьте, поки час. Спасибі вам, що остерегли нас. Се протверезить людей, але не зараз. Їдьте, їдьте!
Євгеній сів на бричку і поїхав. А в коршмі довго ще йшов гармидер і серед нього розлягався п'яний вереск Шнадельського.
Євгеній вернув зі своєї поїздки до Гумниськ в несподівано бадьорім і войовничім настрою. Він належав до тих натур, які не легко виходять із спокійного, зрівноваженого настрою, та зате, виведені з нього, не попадають у сентименталізм, не тонуть у розливі почуття, але набирають натури бойового коня, закусують вудила і йдуть назустріч небезпеці.
Зразу він біг утертою адвокатською дорогою. Подав карне донесення против повітового лікаря за недбале щеплення дітей, а в справі Шнадельського пішов насамперед розмовитися з прокуратором.
— Подайте донесення, — сказав прокуратор, коли Євгеній оповів йому про шахрайства сього пана. Євгеній послухав його ради і був би, може, вспокоївся, якби його донесення не були
