він пив її, з сусідньої комнати виглянув Стальський.
— А, Баране! — гукнув він. — Добрий вечір!
— Дай Боже здоровля пану! — відповів Баран, обтираючи вуси від горілки.
— Ходи-но сюди, щось маю тобі сказати!
— Е, що там казати. Найліпше, якби пан казали от шинкареви дати ще одну шнапатирку.
— Ну, а ти що думаєш, не скажу? Ходи сюди!
Баран увійшов до сусіднього тісного закамарка, де був тілько один стіл і два ліжка. Стальський сидів тут сам один, п'ючи пиво.
— Сідай. Що будеш пити? Пиво чи горілку?
— Е, або то я пан, аби пив пиво? По чім мені пити пиво? Я простий чоловік, вип'ю горівки.
— Пане Елькуно, прошу дати кватирку, але доброї, чистої житньої, з анижем.
Баран сидів, понуривши голову.
— Чого зажурився? — питав його Стальський.
— Ет, пане, кождий має свойого черв'яка, що його гризе.
— Залий бестіального! — мовив Стальський, ставлячи перед ним горілку і наливаючи чарку.
Баран випив.
— Ось солений рожок, закуси.
Баран розломав рожок і почав звільна хрупати його.
— Ти гніваєшся на мене, Баране?
— Я на пана? А за що?
— Ну, то добре, що не гніваєшся. А що ваш пан адвокат?
— Виїхав сьогодні. До Гумниськ на терміни.
— Так? А то що таке? Досі не їздив, а теперь нараз…
— І мене се здивувало. Знають пан… Пан говорили, що знають його змалку. Як пан думають, самовитий він чоловік, чи ні?
— А то як ти думаєш?
— Та я ходив до сповіді до ксьондза єзуїта. А ксьондз єзуїт питають мене, де я служу. А я кажу, що у Вагмана за сторожа. А ксьондз далі: а хто там живе в тім домі? А я відповідаю: ті й ті. Отже як ксьондз єзуїт не всяде на мене! То не досить, що служу у такого жида, що гірший від Юди Скаріотського, ще й услугую такому адвокатови, що є правдивий антихрист, що хоче перевернути весь порядок на світі. То я по-
