у двох невеликих залках за буфетом. До комфорту, крім прямої близькості буфету й найнятих навмисне для цих залок двох кельнерів, належить також ціла низка зелених столиків з потрібним для них реквізитом — картами та пуделками штонів для преферанса, тарока й інших дозволених ігор.
Тут найвчасніше розпочалося звичайне бальне життя тих панів, що у справжнім балі не брали участі, але обмежувались хіба тим, що протягом усієї ночі раз або два рази зиркнули через двері буфету, як там гасає молодь по залі, а потім чимшвидше повертались до свого улюбленого гнізда, душного й темного від диму, але з найсильнішим для них магнітом — зеленим столиком, довкола якого сиділа компанія менше або більше вельми шановних лисин. Іще музика на галереї настроювала свої інструменти, коли в останній курильні вже проходжувались численні групи панів, а не менше численні гості позаймали вже місця за зеленими столиками, палячи цигарки, розмовляючи і очікуючи комплекту, щоб розпочати гру. Були тут головно статечні постаті, деякі обтяжені роками й масивними золотими ланцюжками від годинників, більшість з великими сигнетами на пухких пальцях і з менш або більш обвислими нижніми губами — фізіономічна риса, що характеризує більшу частину галицької шляхти бодай чи не краще від гербів, викарбованих на печатках.
— А, найнижчий слуга пана графа добродія! — гукав якийсь маленький, округленький і незвичайно рухливий чоловічок, зриваючись з крісла та поспішаючи дрібними кроками напроти входячого велета з віспуватим, опухлим обличчям, червоним носом і великими, сивими очима, що якось мутно й апатично зиркали з-під навислих, кущуватих брів.
— Вітаю, вітаю пана коморника! — сказав граф звільна, трохи через ніс, і подав малому коморникові свою величезну руку, яку той обома своїми ручками обняв і стиснув, комічно кланяючись, причому вузькі поли його фрака розвивались на обидва боки, мов виластий хвіст ластівки.
— Як же шановне здоров'я? — питав коморник.
— Добре, добре, як бачите, — сказав граф і тяжким кроком попрямував до чорної цератової софи, половину якої зайняв своєю могутньою особою. На другій половині вмістився коморник, все ще підкидаючись на своїм місці, неначе на пружинах. Після звичайних питань про шановну паню графиню та про
