Велика зала «Народного дому» палала великою кількістю газових полуменів, що золотистим піском відприскували від свіжо вивоскованого паркету. На галереї військова музика настроювала інструменти, а з кімнат, що прилягали до головного входу, перемінених на гардероб для дам і на буфет, долітав протяглий гамір і шум, скрипіт лакованих черевиків і шелест важкого шовку або легкої тарлатани. Звідси також, з головного входу, з теплого гардеробу плив і плив непереривний струмок величних уборів, обнажених бюстів, з смаком зроблених зачісок і злегка зарум'янілих облич і личок, змішаний з неменше багатим струмком гарних фраків, глянсованих рукавичок і вусатих, бородатих або гладко виголених мужеських облич. За хвилину мав початись один з тих величних «академічних» балів, що пишалися такою славою в усій Галичині і становили в тих часах єдине хіба свідоцтво, що «ще не вимерла наша смілива й багато обіцююча молодь».
Здовж усіх чотирьох стін просторої зали уставлені були крісла щільно одно коло одного. Комітетові, самі найогрядніші юнаки, в фраках, з білочервоними кокардами на грудях, снувались мов оси, з руками, вигнутими дугою, відпроваджуючи дам, що прибували з гардеробу до зали; групи незайнятої молоді стояли по обох боках входу під галереєю, кидаючи зависливі погляди на комітетових, немов на щасливих економів таких численних скарбів краси і грації і обіймаючи критичними поглядами кожну нову входячу красу. Легкий шепіт подиву, пересилуваний менше або більше гумористичними увагами, мов напівпрозорий туман, зносився над цією громадою молоді, повного сил і запалу до майбутньої праці, схильною до мрій і до жартів і готового до білого дня віддатись вирові забави, що впоював їх, забути на сьогодні все, крім класичного: Carpe diem[1].
Буфет іще стоїть самотній, мов сирота. Старше й найстарше покоління минає його до часу; примістивши дам у залі і повіривши їх опіці котрогось знайомого з-поміж молоді, мужі й батьки спішать до курилень, обставлених з усяким комфортом
- ↑ Лови день; користай з моменту; зривай задоволення.
