річ, хоч від цих хлопоманів можна було завжди сподіватися щось подібне. Деякі гості опинилися формально в клопітнім стані супроти цього проекту. Пан радник раптом почервонів увесь і почав шкодувати в душі, що прийшов на цю вечерю, а нарешті, не встаючи з місця і вперши суворий погляд у Начка, сказав, силкуючись на жартівливий тон:
— Ей, пане Гнате! Щось-то мені цей союз пахне таємним товариством, а ви знаєте, що це строго заборонене.
— Але ж, пане раднику, — відповів спокійно Владко, виручаючи брата, — адже поняття таємного товариства мусить мати якісь певні ознаки. А тут ні про що подібного й мови немає. Попросту ходить про те, щоб кожний із нас перед своїм сумлінням дав слово причинюватися по змозі до оживлення і вияснення публічної думки в краю. Ані в меті, ані в засобах, що ми їх пропонуємо, немає ні крихти нічого лихого.
— Згода з вами! — крикнув старий редактор з протилежного кінця стола і простягнув праву руку до братів. — Такий моральний союз представників нашої інтелігенції може стати тією дрібкою квасу, яка з часом заквасить усе тісто. Згода, молоді приятелі, щасть Боже! Про мою поміч і прихильність до цієї цілі не можете навіть сумніватись, бо це чей же від тридцятьох років моє постійне ремесло.
— І ми також готові подати руки на цей союз, — сказав український редактор, вказуючи на себе та свого мовчазного товариша, — але тільки під однією умовою, що на підставі цієї нашої згоди не потягнуть нас до ніякої іншої згоди з поляками. Для нас найважнішою публічною справою є будження почуття самостійності Русі — однієї великої й могутньої Русі від Тісси до Амура.
— Вибачте, від Тісси до Есмані! — відізвавсь раптом мовчазний товариш сердитим тоном, перериваючи редактора, що з дивуванням і обуренням подивився на свого товариша, немовби нараз відкрив у ньому найзавзятішого ворога.
— Вибачте, — закричав дуже сильним голосом піп-депутат, — як австрієць і греко-католик я радив би панам говорити лише про нашу святу Галицьку Русь.
— О, я перепрошую, сильно перепрошую! — крикнув пан радник серед шуму та сміху, викликаного цими поправками, підводячись у кріслі і спершись об стіл обома руками. — Заявляю наперед, що до такого союзу належати не можу й ні
