хто інший за нас зробив, про нас дбав, нами опікувався! Нехай цей інший вкорочує наші права, визискує наші інтереси, щоб тільки й нам при тілі дозволив як-так дихати, — будемо задоволені. Мої панове, цей умовний стан нашої суспільності можна історично вияснити, так, як можна вияснити генезу кожної хороби й ненормальності. Але усправедливити його не можна. Полишити його хоча б без спроб зарадити, протидіяти — було б гріхом проти теперішності й майбутності.
— А гарно, бестія, говорить! — шептав до свого сусіда напів уже п'яний адвокатський конципієнт, усміхаючись і штовхаючи сусіда ліктем.
— Das hat, пане добродію, Fuss und Kopf[1], що він говорить, — сказав, нахиляючись до радника, піп-депутат, завзятий противник конституції.
— Ет, перекинчики! — шепнув згірдливо фанатичний український журналіст до свого мовчазного сусіда, очевидно, також українця.
— Ну, але що ж на це зарадити? — залунав з протилежного кінця стола могутній голос старого редактора.
— Саме про це й ходить, — сказав Начко, — яке є лікарство против апатії? Живо й постійно займатись публічними справами. А що живо займатися справами не можна наказати нікому, лише собі самому, що в інших це заняття треба звільна розбуджувати й постійно піддержувати згідно з усякими правилами педагогії, тому, мої панове, накажімо його передовсім собі самі! Даймо тут собі святе слово, скільки нас тут є, представники найрізніших галузей крайової інтелігенції й різних народностей, — даймо собі слово, що від сьогодні всякі приватні справи підпорядкуємо публічній справі, що словом і прикладом кожний у своїм оточенні будемо розбуджувати інтерес до цих справ, інформуватись пильно про їх хід і інформувати інших, висвітлювати їх значення і повставати відкрито й голосно проти всякого надуживання й визискування їх для приватних цілей. Зав'яжімо сьогодні, панове, не товариство, але братерський союз проти апатії, що в нас панує!
Цю промову, виголошену гаряче й переконуюче, прийнято загальною мовчанкою. Така незвичайна і несподівана була
- ↑ Це має ноги й голову.
