пана радника, а за його посередництвом вдертися в серденько його доньки. А гарну має донечку, їй-богу! І з посагом, розуміється. Варто труду й заходів, щоб цю справу зреферувати з успіхом. А може, ти міг би що мені помогти?
— З найбільшою охотою, — сказав Владко, — хоч не знаю ще, яким способом міг би я це зробити. З радником знаюсь, але не так близько, щоб мати вплив на його сімейні справи. А втім, це все залежить від обставин.
— Прошу тебе, не забувай про це! — сказав конципієнт і, стиснувши гаряче руку Владка, пішов до іншої групи.
— А, гратулюю вам, гратулюю! — мовив до Начка сивий, розчухраний редактор, весело потрясаючи руку юнака. — Це честь для нашого стану, коли такі молоді й спосібні люди жертвують для нього свою кар'єру, свій час і капітал.
— Що ж, пане редакторе, — відповів Начко, — кожний шукає шляху, який йому найдогідніший для його цілей. Називати це жертвою — то, на мою думку, надужиття великого слова.
— Ей, ви, молоді, молоді! — сказав, хитаючи головою, редактор. — Здається вам, що як ви виберете шлях, який вам у цій хвилі подобається, то він також буде найдогіднішим. А наш шлях, ласкавий пане, зовсім не встелений трояндами!
— Чи ж я бажаю цього? — додав Начко.
— Тепер, може, ви ще не бажаєте, — сказав понуро редактор. — Тепер ви ще молоді, в повнім розцвіті сил і сподівань. Але що ви скажете, коли ви так, як я, стеряєте тридцять літ у цім ремеслі? Угнеться хребет під тягарем дрібної праці, що не лишає по собі ніякого глибшого сліду. Передчасно посивіє волосся від журби й гризот і з приводу справ, що в іншім стані ані не перейшли б чоловікові через думку, що не мають найменшого зв'язку з власними його інтересами. А що найсумніше, мій милий пане, то те, що, перебувши цей довгий тернистий шлях, станеш, оглянешся думкою назад і що ж побачиш? Ми вийшли з безтямності, топтали стежку по безтямності і доходимо мало що не до того самого пункту, з якого ми вийшли.
— Ні, пане редакторе, — сказав поважно Начко, — думаю, що так категорично не можна цього твердити. Чей же вступаючи
