ранне відмежування власних. Отже, були це, як висловлювалися дами з «товариства» — «хлопомани comme il faut»[1], а як говорили мужчини, що були більше вправні в політичних справах і вміли цінити вагу аргументів, були це «демократи, з якими можна говорити».
Без сумніву, найбільша частина чару, що оточував цих демократів, особливо в очах старших людей, лежала в тій свідомості, що брати Калиновичі — заможні, ба навіть дуже маєтні люди. Звідки прийшли до маєтку вихованці простого селянина з Вільки, від якого не тільки не дістали нічого, крім виховання, але якого, навпаки, не раз іще й самі в пізніших літах підпомагали? Ніхто не знав цього докладно. Протягом усього часу свого шкільного життя брати заробляли багато приватними лекціями і вже тоді виробили собі популярність, а часто приязнь і непрошену протекцію в багатьох впливових домах. Вони одягались завсіди порядно, навіть елегантно; ані в їх вигляді, ані в мінах, ані в словах ніщо не зраджувало тяжкої боротьби за щоденний хліб. Були в кожнім випадку спокійні й певні себе, мов хлопці, виховані в найкращих умовах. Коли вступили до університету, їх обставини ще поправились: обидва дістали крайові стипендії, що, побіч приватних лекцій, уможливили їм порядне утримання на власну вже руку у Львові і зібрання добірної та цінної бібліотеки для професійних студій, яким задумували посвятитись. Уже тоді нікому з університетських товаришів не приходило якось на думку випитувати їх про маєткові обставини всі знали, що Калиновичі живуть достатньо, що радо допомагають потребуючим товаришам, але що всі їх засоби — це виключно плоди витривалої різнородної праці.
Та після скінчення університету обставини дещо змінились. Брати дістали з Росії від якогось незнайомого адвоката повідомлення, що стрий їх матері помер, не зробивши заповіту, і полишив значний спадок у готівці й земельних добрах. Адвокат, якому уряд доручив кураторію спадщини, за допомогою довгої судової процедури довідався про існування братів і просив їх, щоб з документами, які стверджували б слушність їх претензій, чимшвидше прибули до Росії. Цей лист бачили декілька товаришів, хоч ніхто з них не вмів прочитати його,
- ↑ Як треба, доброго тону.
