Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/55

Цю сторінку схвалено

безмежно любий звук із невидних діамантових крилець — ньньнь, ньньнь! Цей звук наближається, стає сильнішим, виразнішим! Ньньнь! Віддаляється вгору, вгору, ще вище, тихіше, нарешті розплився зовсім у просторі.

Хлопці заснули.

IV

Тиждень минув від хвилини, коли брати переступили пороги криміналу, а ще не кликано їх до суду. Їх життя плило одноманітно, мов у годиннику. Вранці о восьмій давано їм хліб, в полудні о дванадцятій обід, пополудні вони ходили на годину на прохід, ведучи під руки діда Семка, — це була вся їхня діяльність. Незважаючи на це, вони не нудились: дід грав на лірі, учив їх пісень, оповідав байки й пригоди свого життя, але завсіди вибираючи такі, в яких грав роль свідка і з яких про його власне життя й діла якнайменше можна було довідатись.

Ключник Трапішевський, що дав хлопців до тієї казні лише в тій надії, що дід не могтиме зжитися з ними й трактуватиме їх так, як попередніх товаришів у казні, був дуже розчарований і маркітний з того, що помилився в своїм рахунку, і старався сам якмога докучати мешканцям номера 44. Наперекір давнішнім звичаям, вривався декілька разів із лускотом до казні і забороняв дідові співати та грати, викрикуючи:

— Тут є дім плачу! Тут співати не вільно! Ти, спорохнявілий діду, краще зробив би, коли б плакав за свої гріхи й молився Богу, ніж маєш тут витинати свої сабадашки!

На такі напасті дід не відповідав нічого, тільки схиляв голову, мов віл у ярмі, а часом пригризав безкровні губи. Але хлопці, знаючи з вечірніх спостережень його зручність і догадуючись з його росту, яка в нього сила, тремтіли зо страху, щоб він не спалахнув і не наробив якого нещастя. Та дід зберігав непорушний спокій, а коли ключник, роззброєний цим супокоєм, а притім відчуваючи, що чіпляється діда безправно (бо грати на лірі дозволив йому сам президент суду), відходив сердитий, дід говорив до хлопців:

— Що ж робити! Така Божа воля. Треба гнутись і коритись порядкові ката. Ба, якби то так перед десятьма літами, коли я був вільний і мав ясні очі, такий кат не був би відважився сказати мені щось подібне, бо був би знав, що то значить при-