оживилось, заясніло виразом внутрішнього життя. Хлопці почували себе уже далеко свобіднішими і менш пригнобленими його присутністю, хоч все ще стояли непорушно проти нього, сперті об свій голий тапчан.
— Ага, — сказав Владко, — господар, собача кров, мабуть, цього сподівався, бо підкрався, розставив руки і схопив нас обох за ковнір, доки ми могли вдарити об нього.
— Ов-ва! — вигукнув дід із живим спочуванням.
— Зловив нас, — оповідав дальше Владко, — і як потряс нами обома, то я думав, що мені голова злетить з шиї, як яблуко з гілки. «О, — гадаю собі, — щоб ти здох!» І кричу до Начка: «Вали його лобом у бік!» Скоро лише Начко гримнув його лобом у бік, він ухопився лівою рукою за ребро, а Начко в ноги. А я тимчасом ніж із кишені, як фалатну його в праву руку, і мене мусив пустити. І так ми втекли, ще й накраденої кукурудзи набрали, бо він уже не мав охоти гнатися за нами. Щойно увечері на вулиці забрав нас поліціянт.
— Зухи хлопчаки! — промовив дід. — Відважні хлопчаки! І я колись був таким і досі люблю таких. Не бійтесь, буде вам тут добре. Я лише рюмсів і плаксіїв не люблю. Їх б'ю, чим випаде. А ви не бійтесь. А що вам той п'янюга ключник говорив про мене, то ви плюньте йому в очі. Він бреше, мов пес. Я нікого не вбив. Правда, пани мають на мене підозріння, що я вирізав цілу жидівську сім'ю, і за це вже десять літ мучать мене. Десять літ ведуть наді мною слідство, а нічого не можуть вислідити. По всіх судах волочать мене, сотні свідків стягають і нічого не можуть доказати мені. Я осліп у слідстві, посивів у слідстві і чую, шо в слідстві помру, а вини не докажуть мені.
Все те він сказав спокійним голосом, без ніякого зворушення або обурення, вперши свої білками й кров'ю заплилі очі в пустий простір, немовби з якоїсь невидної книги читав суху записку про якусь давню й зовсім байдужу подію. Але на хлопців це коротке оповідання зробило тим сильніше враження. Вони стояли, запираючи дух у собі та вдивляючись у діда з зовсім уже іншим почуванням, з нетаєним спочуттям і милосердям.
— Маєте, злодії, солом'яник, — сказав ключник, відчиняючи двері, — хоч варто б так вам зробити, щоб ви спали на голих дошках.
