Ключник відскочив, немов укушений гадиною.
— Браво, малий, браво! Будеш добрим рекрутом! — гукнули вояки, яких іще три вийшло з вартівні дивитися на втішну сцену.
Цей оклик долив оливи до огню. Обличчя ключника набігло кров'ю, зуби заскреготали. Він стиснув кулак і розвернув руку, приступаючи до Владка.
— А, ти, смаркачу! — заверещав. — То ти так до мене? Не досить, що ти накоїв на світі, ще й тут будеш? На ось тобі, щоб знав, як тут поводитися!
І він підніс кулак, щоб з усієї сили вдарити Владка в голову, але піднесену руку задержав у повітрі капрал.
— Ні, пане, — промовив капрал суворо. — Ви самі завинили, не маєте права бити його!
— Що? — заверещав ключник, пробуючи вирвати руку. — А ви яке маєте право мішатися до нашого домашнього порядку?[1]
— Вибачте, — сказав спокійно капрал, — тут є наша вартівня і тут я маю право держати свій порядок. А там робіть собі, що вам подобається, я не буду до вас мішатися.
— Ну, я вам це щеня уб'ю! — скрикнув ключник.
— Добре, — промовив злосливо капрал, — я буду за свідка.
Під час цієї несподіваної сварки брати стояли в куті під стіною, притулившись один до одного, зблідлі, дрижучі й перелякані. Їх дитячі серця стискалися з тривоги, вступаючи в той новий, такий відмінний і такий страшний світ, що проковтнув їх, як думали, без вороття, немов якась страшна ненаситна потвора проковтує свою жертву.
— Пане Трапішевський, — почувся раптом голос з глибини сіней. — А вам що такого? Чого так кричите на весь кримінал?
Одночасно з сутінку в дальшій частині тюремного коридору виринула маленька, кругла, мов гарбуз, постать пана керкермайстра з великою, товстою головою на короткій шиї,
- ↑ Австрійські закони про карне слідство мають незвичайно ліберальні приписи щодо положення в'язнів у слідчій тюрмі, але з тим додатком: «наскілько вони не противляться тюремному домашньому порядкові». Та, на жаль, у кожній тюрмі існує домашній порядок, що походить з часів темного абсолютизму і просто суперечить виданим законам, які наслідком цього є тільки на папері, але в практиці зовсім не застосовуються.