І потім він почав звільна писати гусячим, скрипливим пером, бурмочучи собі під носом те, що писав.
— В-ла-ди-слав і Гнат Ка-ли-но-ви-чі, брати-близ-ню-ки, літ 10. В-ла-ди-слав брю-нет, Гнат блон-дин, об-лич-чя круг-ля-во-го, ніс зви-чай-ний, о-чі в пер-шо-го чор-ні, у дру-гого си-ні, зріст не-ве-ли-кий, о-со-бли-вих о-знак ні-я-ких. Ну, рушайте до чорта!
Стражник узяв обох братів рівночасно за плечі і висунув їх за двері.
— Ординансе! — крикнув він і, віддаючи папір ординансові, що стояв при дверях, сказав: — Відпровадити цих хлоп'ят, нехай трохи погріються, бо незабаром зовсім духу в них не стане.
Стражник був старий, суворий службист, але мав також дрібні діти і не раз думав, що з ними буде, як його не стане. Вид тих бідних хлопчиків із буханцями арештантського хліба під пахвами, перемерзлих, посинілих, мокрих і напівголих, розбудив жаль в його серці, а швидше страшну думку: «Хто знає, може, й для моїх хробачків така сама доля вгорі писана?»
Тимчасом брати пішли в товаристві стражника довгим напівтемним коридором, з якого був вихід на якийсь вузький ганок, затиснений з одного боку муром судового будинку, а з другого дерев'яним парканом, висотою більше двох сажнів. Так само вузька, чисто злодійська хвіртка вела з цього ганку на тюремне подвір'я, гладке й порожнє, висипане шутром, а тут і там вибрукуване кам'яними плитами, з усіх боків оточене то мурами домів, то високими дерев'яними парканами. Проти входу був довгий, двоповерховий тюремний будинок з брудножовтими стінами, тісними гратованими вікнами, закритими в сутеренах дерев'яними кошами, що зовсім заслонювали вид, а впускали тільки згори трохи денного світла досередини. Перед вікнами по вузькій, брукованій стежці ходив мовчки вартовий з карабіном на плечі, в промоклім плащі, ходив туди й назад, німо, мірним кроком, мов машина. А втім, на подвір'ї було цілком пусто, лише в дверях тюремного будинку стояли ще два вояки, один ключник та від часу до часу перебігали один або другий арештант у сивій сукняній куртці, в таких самих штанах і шапці, поспішаючи то до верстату, то до канцелярії. Вояки, стоячи в дверях, розмовляли з клю-
