однієї книжки і не цікавився ніякою політикою яко небезпечною і забороненою річчю. Тепер щойно відкривались йому очі, починав бачити і розуміти багато такого, що подибував у своїм житті, а чого зовсім не бачив і не розумів.
Його щастя дійшло до зеніту, коли Ганя в рік по шлюбі вродила йому близнюків, названих при хрещенні іменам св. Владислава й Ігнатія. Батьківське почування по таких довгих роках самотнього й у тісних рамцях замкненого життя було для нього тим, чим є джерело свіжої води для паломника у вигорілій пустині. Він пестив і голубив своїх пуцьвірінків, упивався їх видом, їх голосом, ловив їх перші дитячі усміхи, а кожний найменший прояв їх росту, свідомості й сили, що пробуджувалися в них, наповнював його неописанною гордістю.
Але щастя тим саме таке гарне, миле, дороге, що його вмиг треба ловити, що триває звичайно коротко. Одного осіннього дня послано Калиновича на якусь податкову комісію до недалекого села Сороків. Віз застряг у болоті, дощ промочив бідака до нитки, загрітися не було де; пізно по півночі вернувся він ледве живий до свого тихого закутка на Голуб'ячій, — поклався до ліжка, а за два тижні з того самого ліжка перенесено його на катафалк, поставлений на середині кімнати.
Молода вдова лишилась сама з двома дрібними дітьми, без засобів до життя, без свояків і приятелів. Та не опустила рук вона. Від уряду призначено їй півпенсії небіжчика до смерті, а цього, з уваги на дорожнечу, невистачало навіть на прожиток. Але все таки й це щось значило; решту мусила доповнити безупинна різнородна праця. Вона шила, прала білизну, почала вчитись акушерства від знайомої старої акушерки, і, обмеживши свої потреби до можливих границь, мала ту радість, що могла не тільки чесно прожити й годувати хлопців, але й відкладати бодай дещо на їх виховання. І дійсно, коли скінчили четвертий рік життя, віддала їх до школи. Сама вживала щодня бодай годинку часу, щоб допильнувати їх науки, отже не диво, що хлопці вчилися добре і зараз по першім році стали між першими в класі учнями. Що то була за радість для матері, коли після закінчення шкільного року з річного екзамену обидва принесли по гарній книжці, одержаній в нагороду за пильність, і почали оповідати матері,
