що мають репрезентувати цілу громаду всюди, — перед правом. А вибираєте їх на три роки! Уважайте, аби-сте вибрали людей гідних, чесних, тверезих. Від того много залежить, кого виберете, бо так будуться вести й ваші громадські справи! От видите, — на Медвежи вибрали були люди якогось п'янюгу, та що? Три роки броїв у громаді, забирав громадські гроші, пив, а тепер суд зліцитував йому грунт, хату, худобу, та й ще й він сам пішов сидіти! Видите, — ганьба і йому й цілій громаді, що собі такого заступника вибрала. Ну, вважайте ж! Я тепер буду читати за чергою всіх, а ви говоріть кождий, кого хочете. Насамперед треба вибрати війта, потому заступника, а потому радних.
Пан староста скінчив і сів. Треба було дати громаді час надуматися. У хаті знявся гомін. Розраховувано, хто має бути радним, спори зачиналися. Но писар зарадив скоро. Він з Гутаком, панотцем і Чаплею ще вчора уложив спис радних, попереписував їх назви на карточках і взявся розпихати їх межи людей. Декотрі приймали мовчком, другі допитувалися, хто там записаний, а писар, хитрий, читав їм без запинки, кого самі хотіли. Но заким ще прийшло до голосовання, роздався живіший гомін в однім куті хати. Се Хохлачик не переставав межи громадою рити, щоби не вибирали Гутака. Він представляв його упертость і тверду натуру, на котру нічо не зможуть ні просьби, ні сльози. То знов широко розповідав про Орину Задоріжну, доказуючи, що неправда тому, що Гутак їй не сплатив, іно ї здоров'я позбавив. Декотрі перечили, але Хохлачик як уже розбесідився, то не легко його було переговорити. Другі знов покивували головами, потакували. Ось увійшов і панотець, громада утихла, і розпочалося голосовання. Панотець став побіч Гутака, неначеби хотів його підперти своєю грубою, товстою статтю. Із-за його віддутих, блищачих від товщі лиць ледво-ледво проблискували сиві, солоденькі очка. Він поводив ними вокруги, уважаючи, хто на кого буде голосувати. Перші, котрих вичитав пан староста, були, мов на нещастя, тоті, котрим Хохлачик щойно наговорив три міхи правди про Гутака. Почувши, як грізний голос пана старости викликував їх назви, вони метушились, ікались, не знаючи, на кого дати голос. То розлютило пана старосту. Ще від професорової гербати замітко було роздразнення в його очах. А крім того, тепер пригадав собі, що
