ладно: кождому голос вільний, ховай Боже! Та лиш от, видите, все то ліпше… зрештов не знаю, як ви, а по-мойому, все таки… ая, як-от, наприклад, тому… пан староста з'їздит… ну, звичейне, часу там у нього не богато, — сейчас і наглит: «Голосувати, голосувати!» А як ще зачнете нараджуватися: єдин сюди, другий туди, то потягне довго, — і до чого воно подібне? Ци не волите туй таки розповісти, що кождому на серци, згодитися на єдного або там як, щоби, видите, потому не було путанини та крику?
Чапля пронир в потопі голов, скоро докінчив тої бесіди і зліз із плити. Декотрі крайні, що пильно вважали на нього, розреготалися, побачивши, як пропав маленький чоловічок. Знов гамір. Спори аж тепер надобре зачалися. Хто сам говорив і кричав, тому ніяко було слухати других, а хоть би хто й хотів був слухати, то біса якого міг розібрати у тій саламасі, у тій безладній мішанині грубих і пискливих, хриплих і звучних голосів. Кождий мав щось на серці, кождому немало накипіло на душі за тоти три літа, і кождий рад, що хоть раз може вилляти своє горе, говорив, кричав, махав руками, горячився, незважаючи, чи хто його слухає, чи ні. От, як навесні води зіпруться на греблі, і риють, і пруть, і полечуть, аж поки не впаде запора а тоді, без упину, бурхають, летять, піняться, ломлять усі завади кругом себе, — таке й наші нагуївці тої пам'ятної неділі.
Чапля, Гутак і писар Василь Грім стали враз посеред того бурхливого моря та й розпочали стиха бесідувати, — звичайне, про господарські речі. Озимина гарно стелиться, що твоє руно густе. Обвеснувати обвеснували, дякувати Господу милосердному. От тепер Гутак дільниці городить, приймича на заробок висилає: шутер возити унятицькому процесорові на греблю. А у Чаплі знов свій талан. У нього два сини дорослі, а він третій: у три фіри возять тертиці до Борислава. Грім — чоловік молодий, ще нежонатий, от два літа тому, як з войська вийшов (на згадку про войсько розмашисто покручує свій чорний, «моцно нафіксований вус»), на зарібки йому ніяко їхати, але у нього заробок дома, — він знає токарство, ба й стельмахує, от до нього три-штири громади вози дають до роботи. Нічого, платня увійде, а Грім, згадавши про своє ремесло, випалив навіть грубим, правдиво «вояць-
