хвіртку і доперва на ріні перед церков'ю розсипався доразу. Жінки, похитуючи головами та розмахуючи руками, купчилися разом, заводили бесіди про те, як-ді Тимишина Анна свого чоловіка била або як Гутак посварився із Яцем Хохлачем за три снопи жита, розповідали собі на ухо, що тоді Гутачка (другу б їй руку вкулило) побила Кахнієві гусята на ріці, що їх потому здибали неживих аж ген «над ставом». Гутачка, низенька, худенька жіночка з тонким, но досить різким голосом, ішла позаду з Громихою Анною, матір'ю Василя, писаря. Вони розговорювали про єгомосцевого панича, який-то він ладний та людяний, далі зійшли на Гутака. (Анна Громиха згадала про свого «небіжчичка» лиш одним глибоким зітхненням: він уже десять літ, як помер, царство йому там небесне!
— От, видите, кумунцю, — почала Гутачка, поправляючи лівою рукою на собі хустку, бо права їй доразу усхла і стриміла збоку, як патик, — десь мому чоловікови на старости літ дорадили убиватисі о війтівство. Ци йому того треба? Я все свеї: нащо нам гризоти з громадою, коли ми собі можемо супокійно продихати, при чім Бог дав? Тадже я добре знаю, що то за благодать. Он мої небіщик татуньо, дай їм там Господи душеньці легко, війтували, війтували, та й яка їм із-за того вдяка прийшла!
— Ей, не гнівіть бо ви, кумочко, Бога! Що ж ваш чоловік таке за старий? Тадже сам красний час, щоби в громаді лад робити. А так, Богом а правдов сказавши, ліпшого і у громаді нема. Хто? Може, отой любенький Чапля? Та до чого тото потрібне?
— Та вже, хіба що так! Та все ж, видите, я 'му не радила та й ні. Ба що, — каже єгомосць конечно: «Будьте, Гутаку, війтом, ту в громаді треба доброї руки, порядки всілякі порозводилися, — конечно будьте та й будьте». Ну, та що вже робити, сли так? Нема ради. Потому би сказали: «От, сякий та такий, не хотів!» Знаєте, які-то в нас люди!
— О, тадже ви мені не скажіт! — підхопила Громиха та й похитала головою, завитою у широку білу перемітку.
Дотеперішній війт нагуївський, Максим Чапля, чоловічок низенький, грубий і досить пацаловатий, став собі велично серед зарінку перед церков'ю. В одній руці у нього була груба, черешнева палиця, котрою ся підпирав. Повертаючися то сюди,
