Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/331

Цю сторінку схвалено
ГУТАК
ПОВІСТЬ ІЗ ГРОМАДСЬКОГО І РОДИННОГО ЖИТТЯ НАШОГО НАРОДА
 
I

Було в неділю. Церковця була повна людей. На крилосі ще Василь Грім, громадський писар і дяк ураз, дотягав захриплим голосом послідні викрутаси «Буди имя Господне». Народ попадав нако́лінки, скоро панотець заперли царські врата, і церков відразу наповнилася шепоту молитов, неначе в неї влетіла хмара шуршачої саранчі. А панотець Атаназій, входячи у ризницю, шепнули паламареві, що стояв під одвірком з гасильником у руках: «Закличте-но мені Гутака». Гутак стояв на самім переді край крилоса. Він набіжно схилив свою кучеряву голову і шептав: «Помилуй мя, Боже». Його довге кручене волосся звисало йому на чоло, а говорячи устами молитву, схиленими очима шукав капелюха серед цілої купи чужих капелюхів, що лежали коло балясів церковних. Паламар перебив його упів молитви, саме на слові: «И избави мя от кровей, Боже». Гутак зіснувся, коли почув чиюсь руку на своїм плечі, но тут же паламар шепнув: «Нанашуню, єгомость просили». Гутак вишукав капелюх, перехрестився, не кінчачи молитви, і пішов у захристію.

— Де той Гатараняк, де він ся задів? — шептав сам до себе паламар, обзираючись по церкві. Гатараняка не було в церкві. — Ігі на тебе, чудо чудне! — Паламар, з гасильником у руці, щез за престолом, а за хвилю усі люди почули штильгукання кривобедрого Гатараняка. Се був звонар і грабар нагуївський. Заспаний, задиханий, він поштильгукав напівперек церкви, розпихаючи людей та воркотячи сам до себе: «Пек ти, маро, щезай, — пропала би-с!» Люди оглядалися на нього і сміялися та шептали серед молитви, а опісля принімалися знов бити чолом поклони о церковну підлогу, аж