перед столом.
— А що я тобі велів? — гукнув староста грізно.
— Забув, пане старосто.
— А бачиш, дівкам голови закручуєш, та й сам закрутився. Не тямиш про перші півні?
— Тямлю, пане старосто.
— А не чув півня?
— Не чув, пане старосто.
— Ну, певно, ти би тепер і гармати не чув, якби тобі над вухом вистрілила. Іди ж і зараз зупини музику. Годі танцювати! Кождий додому, і ти зараз лягай і спи, бо в тебе завтра тяжка служба. Зрозумів?
— Зрозумів, пане старосто! — сказав дружба, цілуючи його в руку, обернувся і вийшов із хати. За мінуту всі гуки та звуки затихли, юрба без гомону розійшлася, кому куди слід, і Дум'ячишина оселя задрімала.
А другого дня, в неділю, скоро засвітало, вже староста і дружба були на ногах, уже почали з'їжджатися бояри на конях, в червоних шапках, при пістолетах. Стара Дум'ячиха, почастувавши їх, як належало, стала виряджати їх до двора по молоду. Староста й Кость Дум'як на вороних конях, уквітчаних і перев'язаних червоними попругами, станули на чолі походу; дружби на так само оздоблених конях кінчили поїзд, і він рушив з подвір'я парами-парами, поки не простягся на шляху довгою, різноцвітною та переважно червоною гадюкою. За ними плила тужлива пісня свашок:
Ой, полем, полем, виноградом
Їхали бояри, а все рядом,
А старостонька все передом;
Під ним ся коничок розбутав,
Сваненьці виноград поламав.
Уставай, сваненько, раненько
Підливай виноград частенько,
Аби той виноград зелен був,
Аби наш староста весел був.
Виїхавши за село, всі бояри на команду старости як один вистрілили з пістолетів, закричали «віват» і чвалом пустилися до двора. Не минула година, а вже, погостившися в дворі (пан Субота на той день навмисно виїхав до Самбора), вертали з панною молодою і попростували до церкви, де вже ждали
