По рогах чути було вигуки, оклики, тріск ламаних меблів, розпучливий брязкіт фортеп'яно, викиненого через вікно з першого поверху, плач і галас власників забираних речей, — словом, там кипіло ціле пекло голосів, звуків і швидких, майже гарячкових рухів, — там будовано барикади. Гвардійці в своїх мальовничих мундирах, реміснича челядь у полотняних куртках і фартухах, з засуканими рукавами стояли в рядах, із зброєю в руці. Між рядами і коло будованих барикад крутилися цілі рої вуличників, верещучи, кленучи, співаючи пісні, збираючи відламки гранат або й гуртом по кілька вириваючи теребовельські плити з тротуару.
Калинович остовпів від цього виду. Отже, дійсно така сама революція, про яку стільки писали в тім році газети в повідомленнях із Парижа, Берліна, Відня!..
Барикади у Львові! І він, найвірніший підданий, що ніколи не думав ні про яку конституцію, замкнений тепер у цім гнізді шершенів, зданий на ласку й неласку цієї революційної зграї! Чув, що ноги під ним хитаються, немов підкошені, що йому в голові починає плутатися. Але ні, цього не може бути! Треба спішити, доки спокій. Барикади ще не викінчені. Може, замішатися між тих, що їх будують, видряпатися нагору і зіскочити на той бік! Ця думка видалась йому незвичайно щасливою, — отже, побіг щодуху до Краківської брами. Від Краківського барикада сягала вже вікон другого поверху, — скакати з неї значило наражуватися на каліцтво або смерть. Але вуличка до єзуїтів була вільна, туди він і спрямував свої кроки. Та ледве звернув з ринку в цю вуличку, з бідою протискуючись через товпу, зайняту будуванням і укріплюванням барикади, як нараз залунав крик із ратуші — голосний, розпучливий, і рівночасно посипався цілий залп карабінових вистрілів з боку губернаторського будинку. Розставлені там вояки, не дбаючи ні про які умови й переговори, взяли собі за ціль гвардійців, що стояли для спостережень на галерії ратушевої вежі, і почали змітати одного по одному влучними вистрілами. Увесь ринок заревів страшним криком обурення:
— На барикади! На барикади! Боронитися до останку! — верещали товпи. — До зброї! До зброї!
Калинович скам'янів на місці, не знаючи, що робити, осипалися карабінові залпи з Галицької площі, з Мар'яцької
