таких:
— Како может ся изобразити тіло человіческоє?
І, надармо підождавши на відповідь, тріумфально виголошував:
— Ага, правда, що навіть того не знаєте. Отже, слухайте! Тіло человіческоє может ся изобразити чрез понятіє махини, а то махини механичної, параболичної и гидравличної. Ну, а що таке душа?
Молодий теолог відповідав такою або сякою модною дефініцією, але о. Квінтіліан уперто хитав головою:
— Куди, куди вам, молодикам! Слухайте, як нас учили: «Душа єсть сущоє, котороє себі самому о себі самом и о вещах всіх себі положених є свідомоє». Ось дефініція! Не те, що ваші. Є що в рот узяти.
З усім тим він був руський патріот, типовий представник того старого попівського патріотизму, що бачив націю виключно в попівській касті, беріг старанно всі її привілеї і кривим оком дивився на «вторженіє хлопства» в чисту попівську расу. Його ідеалом було попівство дідичне, що переходило з батька на сина і держалося століттями певних околиць. Щодо язикових поглядів, він був безумовним прихильником церковщини і вживав «хлопськоє нарічіє» лише в розмові, борони Боже в писанню. Маркіян Шашкевич, Вагилевич, Головацький і інші їх товариші, що в 30-их і 40-их роках, незважаючи на цензурні тиски, пробували класти основи нової, народної літератури, були в його очах молодики, новатори, знаряди польської інтриги, небезпечні агенти революції, яких повинна переслідувати і світська, і духовна власть, бо ж і в церковні справи вони вносять розстрій та вільнодумний дух. Та рівночасно він був противником поляків, уважаючи їх усіх за «підшитих революцією» та обурюючися на їх заходи коло златинізовання руського обряду, на їх інтриги проти руської ієрархії та на їх зневажливе поводження з руським сільським духовенством.
Не раз на празнику, по десятій лампці вина, він з іншими попами-патріотами затягав польську, але русинами зложену пісню:
Kto Lach, ma strach!
Car ostro zdrajców napiera,
Wolność zmyśloną odbiera!
Paskiewicz niech żyje!
Na zgubę — na czyję?
