Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/213

Цю сторінку схвалено

перший поверх, ішов дальше звільна, оглядаючись, надслухуючи. Кам'яниця була мало заселена. Увесь перший поверх від фронту займав якийсь високий урядовець, кавалер, що жив лише з одним лакеєм та старою глухою куховаркою. Одно крило цього поверху займав Начко, а друге стояло порожнє від початку місяця. В першім поверсі також небагато було мешканців, і крило під Начковим помешканням так само стояло порожнє. Кам'яниця була поставлена на панську ногу; ремісники, ані робучий люд на помешкання не приймались, відмовлювано навіть пожильцям, у яких були дрібні діти. Отже, не дивно, що Владко йшов по галереї першого поверху немов здовж якоїсь катакомби: ніде ані голосу, ані людського обличчя.

Вікна в Начковім помешканні, що виходили на галерею, були завішені зеленими фіранками, двері замкнені. Владко затримався перед ними в здивуванні. Але по хвилині вираз здивування уступив з його обличчя, даючи місце попередньому виразові сліпого напору вперед. Нічого не думаючи, нічого не згадуючи, видобув з кишені пальто в'язку ключів, між якими були також дублікати ключів від усіх кімнат їх спільного колись помешкання. Відімкнув одні й другі двері і ввійшов до кухні. Пусто. Відімкнув дальші двері і ввійшов до салоника. Пусто, все в порядку. Завагавсь, чи йти направо, до бібліотеки, чи наліво, до їх спільної колись спальні, але й це вагання було коротке, майже несвідоме. Звільна відімкнув двері спальні і ввійшов.

— А! — вимовив стиха з виразом не то здивування, не то якогось внутрішнього звільнення. Близько вікна, профілем до нього звернений, а боком об стіл опертий, сидів Начко на кріслі з поруччям. Ліва рука сперта була ліктем на столі, а права звисла насторч униз. Обидві долоні були конвульсійно стиснені, але револьвер випав із правої і лежав на підлозі. Обличчя Начка було чорне, мов земля; в правім виску видно було невеликий отвір, заповнений чорною, застиглою кров'ю, непереривне пасмо якої тягнулося здовж обличчя, засохло на сурдуті і дійшло аж до підлоги, де утворило невеличку чорну калюжку. Хоч уста були міцно стулені, однак губи посиніли і сильно вже спухли. Запах трупа звільна починав наповнювати щільно замкнену кімнатку.

Владко хвилину стояв коло дверей, не спускаючи очей