Боже! — скрикнув нараз, зриваючись на рівні ноги, з виразом смертельного перестраху. — Регіно, ходім, спішімо! Там, мабуть, сталося щось страшне. Чую це напевне. Ходімо!
— Куди? Де сталося щось страшне? — питала Регіна, держачи його за руку і думаючи, що він іще не зовсім прийшов до себе. — Пробі, Владочку, вспокійся! Ти хорий! Не рвись! Пожди, я намочу тобі висок холодною водою, це освіжить тебе. Боже! Боже! Натхни мене, як помогти йому!
— Ні, ні, ні! — з виразом найбільшої нетерпеливості гукав Владко, стараючись вирвати свою руку з її дрижачих долоней. — Пусти мене, пусти мене! Мушу спішити! Там щось страшне… страшне!..
І він вирвавсь і, не оглядаючись навіть на Регіну, охоплену розпукою, незважаючи на те, що вже сіріло й околиця була зовсім самотньою і дикою, полетів до села.
— Боже, рятуй його! Рятуй нас обоє! — застогнала Регіна. — Ми згрішили через наше щастя, відчуваю це, але відпусти нам цей гріх. Не занапащай нас за це!
І, тремтячими руками спішно позбиравши свої речі враз із зловленими рибами, задихана і тривожна, Регіна поспішала до села слідом за Владком, що був уже в яких сто ступенів перед нею і на ніякі її кликання не відзивався, немовби був глухий. Він спішив, немов гнаний якоюсь зовнішньою, непереможною силою. В голові й у серці в нього було зовсім пусто. Все завмерло, немов вражене громом. Усе те, що ще перед хвилиною становило його щастя, надію й гордощі, — тепер немовби навіть перестало існувати для нього. Одна блискавиця страшного невиясненого болю, що прошила його душу й потрясла його мозок, — і всі ці світлі примарні замки розвіялись парою. Регіна була йому чужою, не займала ніякого місця в його думках, бо й ніяких думок не було, — лиш темнота і якась нез'ясована тривога, що порушувала ним, мов автоматом, і гнала його вперед, вперед, вперед, з невідомої причини і до невідомої мети.
Нараз він затримався і став, мов остовпілий. Його очі, що з найбільшим напруженням вдивлялися в пусту просторінь перед ним, спочили нараз на живім предметі, що порушувався, і Владкові видалося, що знайшов те, чого шукав. Цей живий предмет була людська постать, що спішила з села проти нього. Звідки знав Владко, що це посланець від Ступосянського і що
