ясної приємності, рухи ще більшої легкості й грації, ніж перед тим.
А Владко під час тих мандрівок оповідав їй смішні й сумні сцени з свого дитинства та шкільних часів, говорив про свої плани подавання допомоги народові, однак не згадуючи про Туманів скарб. Регіна слухала його з запалом, бачила в ньому мало що не пророка й героя та хіба гарячим стисненням руки давала йому пізнати своє спочування цим високим думкам. З свого боку вона оповідала Владкові про сумні й щасливі хвилини свого дитинства, описувала чарівні околиці Трускавця й тяжке своє життя у Львові. Дивна річ, у своїх оповіданнях обоє, немов наслідком якогось мовчазного порозуміння, не згадували про Начка. Регіна, може, тому, що згадка про нього була їй прикра і стиха шептала їй, що вона поступила з ним не зовсім чесно. А Владко весь потонув у своїм новім і несподіванім щасті, віддавсь йому всією душею і бодай тепер рад був не думати ні про що стороннє. А надто перед від'їздом він чув, що в редакції «Gońc-а» відбуваються якісь зміни, але, не бачачи «Gońc-а» від свого виїзду зо Львова, не знав, що це за зміни, і не надавав їм ніякої особлившої ваги. Щойно по своїм шлюбі з Регіною написав лист до Начка і успокоївсь остаточно, ждучи відповіді, у тім переконанні, що в разі якогось надзвичайного випадку Начко, без сумніву, напише до нього. Та минав день за днем, тиждень за тижнем, а Начко не писав нічого, — очевидно, не було що писати, — і Владко з егоїзмом щасливої людини перестав думати про нього і навіть перед Регіною рідко, короткими словами, згадував про нього.
В тих своїх мандрівках здовж берегів Сяна зайшли обоє раз аж до тих скель і до виру. Дика, незрівнянна краса цієї місцевості зачарувала їх. Вони сіли на скелі, що звішувалась над самою водою, і довго споглядали то пречудове весняне небо, то ліси, що підіймались тут же перед ними амфітеатром вгору, то скелі, що стирчали з води і їжилися на протилежнім березі, порозбивані й повигризані Сяном у різні фантастичні форми, то, нарешті, спінені, шумлячі й чисті, мов скло, хвилі.
— Дивися, Владку! — гукнула Регіна, мов дитина плещучи в долоні з радості. — Які тут прегарні риби плавають! А які великі! А яка їх маса!
І дійсно, тут же під ними в прозорій тоні цілими стадами плавали звільна великі клені, полискуючи до сонця своєю
