сказав Владко. — В противнім разі допоможемо вам утекти на Угорщину з вашою половиною грошей.
Цей останній аргумент справив сильне враження на Шнайдера, що дуже боявся увійти в такі надто близькі зносини з судом і скуштувати арештантської саламахи. Зачались торги, які закінчила Регіна, приставши на половину того, що їй належалося, себто на четвертину жеребка, хоч і це становило досить значну суму, кількадесят тисяч. По виплаченні тієї суми велів Ступосянський осідлати два коня і вислав Шнайдера з своїм старим слугою до угорської границі.
А Владко й Регіна, щасливі, що здійснився їх намір, упоєні любов'ю, залишились у гостиннім дворі в Ступосяні. Почували себе тут, як вдома; незабаром признались господареві в своїх відносинах і за його старанням та впливом узяли шлюб в убогій ступосянській церковці. Коли настали зовсім уже теплі, весняні дні, старий Ступосянський не дозволяв їм сидіти вдома, але висилав на вільне повітря, над ріку, вказував гарні місцевості.
— Ідіть, діти, — говорив він їм по-батьківськи, — не зважайте на мене, старого. Я собі посиджу вдома, бо я вже своє виходив. А ви йдіть, бавтесь, користайте з часу й любові. Хто знає, чи багато вам таких гарних днів доля призначила, тож, хапайте те, що вона вам дає!
Отже й користала молода пара з тих пречудових днів. Від ранку до вечора на вільнім повітрі, рука в руку, в любих, тихих розмовах робили вони зразу ближчі, а з часом щораз дальші прогулянки. Селяни бачили їх на верхів'ях гір, що оточували Ступосян, як вони в захопленні оглядали величну околицю; то на теплих, до сонця звернених лісних стежках, повних аромату живиці, що бурштиновими сльозами плила з одвічних смерек; то над обривами ярів, де Владко приглядавсь наверствуванню скель, а Регіна завсіди збирала зелені п'ядики і сплітала їх у фантастичні вінки. Та найчастіше бачили їх понад Сяном, як вони рука в руку, з сміхом перескакували з каменя на камінь або й цілими годинами з насолодою приглядались до забав і занять сільських дітей. Від цього побуту на вільнім повітрі, від безупинного руху й від внутрішнього щастя Регіна за цих кілька тижнів розцвіла, мов рожа, її личко зарум'янилось, очі набрали виразу глибокої,
