і знесу терпеливо. Лиш нехай мене не мучать своєю мовчанкою, своєю погордою, своєю іронією!»
Мертва тиша, що недавно ще панувала в Начковій душі, переходила в страшну, знищуючу бурю. Він ішов вулицею із таким почуванням, немовби стояв на позорищі, а всі очі були звернені на нього, з усіх уст у найближчій хвилині мали посипатись на нього лихословлення і прокляття. Хотів утікати з-посеред того страшного натовпу, але ослаблення тіла немов прикувало його до місця, гамувало його кроки. «Боже! — благав він із глибини душі. — Скороти цей хресний шлях або відбери мені чуття болю, щоб я не терпів над міру людської змоги!»
Та його чуття не лише не тупіло від болю, але, навпаки, щохвилини ставало витонченішим, вразливішим. Вулична курява, яку підняв туманом проїжджаючий фіакр, била його в обличчя, мов град каміння. Якийсь прохожий штовхнув його ліктем, і Начкові видалось, що якийсь венеційський браво вбив йому в бік вістря стилета. Власна одіж тяжіла йому на тілі, мов стокілові штаби, а від бальзамічного весняного повітря ставало йому душно і виступав холодний піт з його чола.
Він прийшов нарешті додому і, відправивши чимшвидше слугу, замкнув двері зсередини, а потім почав сквапливо, з усім зусиллям, скидати з себе верхнє вбрання, немовби віддирав від тіла палаючу сорочку Деаніри. Залишившись у самих штанах і камізельці, відітхнув трохи вільніше і почав ходити по кімнатах. Знову та проклята загадка забриніла йому в голові. Що це, що, мов цвях, убитий в тім'я, влізло йому до мізку і витискає звідти цілий світ вражень, згадок і думок? Який зв'язок між світом, «Gońc-ом», його братом, Регіною і цим цвяхом? Він напружує всі сили, щоб вияснити собі це питання, але в міру напруження все ще гірше плутається, думка рветься, а в мізку відзивається якийсь страшний, нестерпний біль.
— Ага! — гукнув нарешті Начко і, спішно підбігши, немовби бажав кого випередити, сів на кріслі перед столиком для писання. З шухляди вийняв лист — єдиний писаний до нього лист Регіни. Довго вдивлявся в кожну його букву і відчував, що, бачачи ці букви, в слова не складав їх, слів, ані їх зв'язку не розумів цілком! — на вид самих букв, їх
