маємо ще одну сестру, заміжню за дрібним урядовцем на провінції. У них кілька дітей, отже, вони стараються при допомозі тітки здобути протекцію у графа Адольфа, щоб переведено їх до Львова на кращу посаду. Коли б Регіна вийшла за тебе проти волі тітки, то вона з помсти готова знищити нашу бідну сестру з чоловіком і дітьми. Ти, брате, не знаєш, що це за жінка, ота наша тітка!
— В такім разі я краще на якийсь час перестану видавати «Gonc-a», — сказав Начко по хвилині тяжкої внутрішньої боротьби. — Щоб лише дістати Регіну, а там зачну видавати наново.
— І я думав, брате, що так було б найкраще, — сказав Ернест, — але здається, що й це ні на що не придасться. Не про «Gońc-а» тут ходить, але про твої власні погляди. «За чоловіка, що має такі погляди, ніколи не дозволю вийти моїй сестріниці, доки він не змінить своїх поглядів і виразно не відкличе всіх своїх блюзнірств!» — це власні слова тітки.
— Ну, нехай держить собі її! — гукнув Начко встаючи. — Змінити напрямок газети — це значить підтяти собі самому ноги! Що ж, до чорта, тут якась інквізиція, щоб я мав відкликувати те, що я усім серцем і сумлінням вважаю за слушне й справедливе! Ні, нічого з цього не буде!
— Бідна Регіна! Бідна моя сестричка! — мовив ніби сам до себе Ернест. — Чи це ваше останнє слово? Маю про це повідомити її?
— Я сам повідомлю її, — сказав Начко.
— Ні, пане, тільки цього не робіть! — скрикнув Ернест, ніби переляканий.
— А це чому?
— Коли б ви знали, скільки прикростей робить їй кожний лист, від вас одержаний! Та це ще нічого. Вона не одержить тепер уже ніякого вашого листа. Тітка виразно наказала листоношам, щоб усі листи віддавано їй до рук, а ваших листів вона певно не доручить Регіні. Лиш ви непотрібно погіршите її положення в тітчинім домі.
— Мій Боже! — гукнув Начко, хапаючись за голову. — Отже ніякого, ніякого нема виходу для мене, тільки спідлення, потоптання власного прапору або смерть?
— Ну, ну, брате Начку, — сказав Ернест, плескаючи його по плечі. — Лише не бери цієї справи так трагічно. Чи раз то
