лено йому за умову. Та, з другого боку, сльози Регіни розпалили в його серці ще страшнішу невгасиму пожежу; він відчував, що без неї жити не може і що не зможе опиратись фатальним покусам. Отже, вирішив спробувати щастя іншим шляхом.
Через рік після того, як обидва брати видобули близько Товстого скарб Семена Тумана, вони поділили його на дві рівні частини і дали собі слово — не вживати з цього скарбу ані гроша на свої власні, особисті потреби, але обернути його в цілості на досягнення двома шляхами однієї мети — оборони пригніченого і кривдженого робучого люду та здобування для нього щораз більших прав і щораз більшої освіти. Адмініструючи цим капіталом, мали вони жити й утримуватися тільки з власного заробітку і не женитись доти, доки кожний із них працею власних рук не могтиме утримати жінки й сім'ї. Правда, зараз спочатку мусили брати зробити виняток з цього правила і вжити значну суму на устаткування свого помешкання, але це устаткування було, зрештою, необхідною річчю навіть з погляду тієї справи, якій вони бажали служити, бо це давало їм більше поваги та значення перед людьми, з якими за характером справи передовсім мусили мати діло.
А тепер Начко, під натиском суперечних почувань, що його мучили, рішився зовсім забути про свою обіцянку. Він написав Регіні на другий день лист, в якім, змалювавши їй свої маєткові обставини, ще раз просив її руки, приобіцюючи наперед записати та вручити їй значну суму, що зробила б можливою їй, не стараючись про яку-небудь посаду, забезпечити долю брата таким способом, який видався б їй найвідповіднішим. Однак на цей лист він не одержав ніякої відповіді. Мучений різноманітними думками, нездатний до праці, ходив бідний хлопець мов туман по вулиці, пильнуючи, коли вийде Регіна, — він хотів іще раз усно з нею поговорити. Але Регіна вже не показувалась. Отже, він пішов до помешкання пані Дреліхової, — там його не прийнято. Тоді він рішився відшукати брата Регіни, викинутого за двері Ернеста. По цілогодиннім шуканні знайшов його в якімсь шинку, напівп'яного.
— Га, га, га! — засміявсь Ернест на його вид, простягаючи до нього брудну руку. — Sero venis, sed venis[1], чи як то
- ↑ Пізно приходиш, але приходиш.
