видертої початкової громадської власності. Кажу «початкової», але маю на думці зовсім не такі давні часи. Зверніть, панове, пильну увагу на те, що ці люди постійно покликаються на йосифінські інвентарі. Що це значить і чому кожна згадка про ці інвентарі зрушує їх так до глибини? Оціните це, коли звернете увагу на такі дві речі: патент про скасування панщини, як відомо, дарує селянам ті землі, які находяться в їх володінні й записані як рустикальні грунти в інвентарях з року 1820. Давніші відносини володіння наше право публічне признає за неважні. Чому ж ці люди ніколи не покликаються на ці інвентарі, лише з такою впертістю сягають дальше в минуле? Відповідь на це дають нам слова патентів і списки крайової табулі. Йосифінські патенти виразно говорять про громадські ліси, — інвентарі з року 1820 нічого про них не знають. В йосифінських інвентарях значні простори лісів і пасовищ зараховані до рустикальних грунтів; у році 1820 це вже панська власність.
Для прикладу подає промовець порівняльний витяг з інвентарів із року 1763 і з 1820, що стосуються до того села, з якого походять підсудні; показується, що народна пам'ять докладно зберегла межі й об'єм первісної громадської власності і що саме про цю власність повстав увесь довголітній спір.
— Не забувайте, панове, — говорив Владко щораз теплішим і певнішим тоном, — що, як ми це чули з уст підсудних і свідків, звичаєве народне право в грунтових справах і в громадських справах не знає задавнення. Для оцінки поступу цих людей пригадайте собі, що на понаддвадцятилітній процес з двором у справі тих грунтів, які, на їх думку, до громади належать, вони видали коло десяти тисяч ринських, себто мало що не два рази стільки, скільки спірні грунти взагалі варті. Тому це певне, що не жадоба чужої власності, не жадоба збагатитись коштом пана спонукала їх до цього. Пожадлива людина не видає двох гульденів за один. Пригадайте собі, панове, те, що ми тут так само багато раз вчули з уст багатьох людей, що земля в їх розумінні — це щось далеко більше і святіше, ніж звичайна приватна власність, набута особистою працею, це перша умова існування громади, існування будучих поколінь, народу. Отже, для неї ці труди, ці жертви, за неї готові були вони навіть кров свою віддати і кров ворогів пролити. Не схильність до процесів, про яку
