й далекосяглості чину підсудних треба конче дослідити його причини — зовнішні й внутрішні, історичні і психологічні. Простими словами, не силкуючись на риторичні окраси, але тільки підкреслюючи важніші факти, змалював у головних рисах історію скасування панщини в Галичині й історію викупу сервітутів, що розвинулася з неї, а тягнулася довгі роки. З двох поглядів треба підходити до історії цього викупу й цих численних селянських процесів, розрухів та бунтів, які вони потягнули за собою. Цісарські патенти й міністерські розпорядки щодо сервітутової справи виходять з того давно збитого теперішньою історією погляду, що селяни — це поселенці на спочатку панських грунтах, що за грунти, які їм дали пани під управу, селяни були зобов'язані відробляти панщину. Одночасно з грунтами під управу пани мусили, для удержання селян, дати їм також пасовища для худоби і дозволити рубати дерево в своїх, отже, первісно панських, лісах. Ці права й ці двосторонні обов'язки стали підставою патримоніального ладу, що тривав до 1848 р. Із зміною й занепадом цього ладу той, хто тратив права, повинен був одержати винагороду за них; хто позбувавсь обов'язку, повинен був за це платити. Пани за право на панщину одержали індемнізацію; селяни, тратячи право на користування з панських пасовищ і з панських лісів, мали одержати винагороду чи то в грошах, чи то в т. зв. еквівалентах, себто виділених їм окремими комісіями шматках лісів і пасовищ. Це погляд публічного права. З цього погляду виходячи, підсудні винуваті, бо опиралися виразним приписам права й розпорядкам властей. Але чому вони це зробили? Чи з сліпої ненависті до панів, чи з так само сліпої жадоби чужої власності? Це саме є головне питання, тут лежить властива шкала для оцінки їх поведінки. І, кладучи поруч зізнання обвинувачених і свідків, промовець ясно й пластично виказав мотиви їх діяльності і їх кермуючі погляди.
Селянські погляди на справу панщини просто протилежні поглядам правлячих класів. Згідно з селянськими поняттями, не пани, а лише селяни, громади є первісні власники землі, лісів і пасовищ; не селяни, а лише пани є зайди й колоністи. Право панщини, на їх думку — право насильства озброєних і зорганізованих людей над безборонними й роздробленими. Право сервітутів — це тільки недостатній сурогат
