чину небезпеки. А господар звільна, з розхрещеними руками, червоний і грізний, наближався до них.
— Разом на нього, Начку! Сип йому головою в живіт, щоб на місці перевернувся! — крикнув Владко, і оба брати, немов два камінці, викинені з одної пращі, кинулися до господаря.
Але перечислилися. Замість утелющити його головами в живіт, наскочили на міцні, жиласті руки,які відразу вхопили їх обох за обшивки.
— Ага, маю вас! — крикнув радісно господар і потрусив обома молодими злочинцями так міцно, що їм аж кості в карку затріщали і в очах замиготіло по сто свічок.
— Іще не маєш, песя твоя мать була! — запищав Владко, якому аж сльози станули в очах. — Начку, вали його головою в живіт, як то ти вмієш!
Начкові не треба було й говорити цього. Ледве став добре на землі по сильнім потрясенню, а вже, уставивши свою коротко обстрижену голову, як баран до бодення, з усієї сили вдарив господаря чолом під бік так напруго і несподівано, що цей аж зойкнув і лівою рукою вхопився за бік, випускаючи з неї Начкову обшивку. Але в тій же хвилі голосно крикнув з болю й підхопив праву руку до уст: рука обливалася кров'ю з довгої, хоч і неглибокої рани, яку заподіяв йому Владко ножем у долоню.
— А щоб вас чорти побрали, прокляті бахурі! — закляв неборак навздогін братам, що втікали з усієї сили, плюнув і зі стоїцьким супокоєм вийняв із-за пазухи хустку та почав нею зав'язувати скалічену руку.
А хлопці тимчасом як вихор ускочили в кукурудзу і тільки зашелестіли високим бадиллям.
— Тримай! Лапай злодіїв! — загукали сусіди, що якраз надбігли на поміч пошкодованому господареві.
— Е, дідька ви зловите, не їх, — мовив господар. — Навіть не трудіться. Нехай собі погуляють, уже я їм дам за своє.
І, говорячи це, він притримував зубами один кінець хустки, щоб міг здоровою рукою зав'язати вузол на скаліченій долоні.
— Та що вони зробили вам?
— От бачите! Я вхопив їх обох за карки, думав собі: от діти. Був би потріпав їх трохи та й пустив. А чорт їх знав, що це таке ще мале, а таке вже вправне в злодійськім ремеслі.
