Регіну та про їх спадкову справу? — ці два питання комбінувалися в його умі й сполучалися мимоволі, наповнюючи його серце отрутою гіркості й отруюючи йому кожну хвилину дня.
Його думки перейшли до Регіни, хоч, правду кажучи, від того пам'ятного балу, майже ніколи не відступали від цієї стрункої постаті в темній суконці, від цієї голівки з коротким волоссям і з незглибленими та разом такими змінними очима. Скільки ж то разів бідний хлопець закидав собі свою слабість, легкодушність і відсутність почуття мужеської гідності, старався вибити собі її з голови, забути, погордити нею, — все надаремно. Цілими годинами ходив він по вулиці, ховаючись поза вуглами домів, мов злодій, щоб лише побачити її, як виходила з дому або поверталась додому. Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів промовити до неї, відкрити їй своє серце, висловити свої почування, — але завсіди стримувала його згадка про ті сердиті слова й холодні погляди, що дістались йому на балі. Нарешті він раз зважився на рішучий крок. Написав їй лист, короткий і скупий на вислови, і в ньому запропонував їй свою руку й серце.
Він заспокоївся трохи, віддавши цей лист на пошту, і, сповнений віри в себе, взявся до праці над новою розвідкою про крайові відносини, в якій бажав у всій повноті, на масі фактів, показати, як представники галицької шляхти в державній раді, сеймі, повітах і різноманітних товариствах замість інтересів загалу мають на оці лише свої класові інтереси, а то й стараються не раз, навіть з евентуальною власною шкодою, підкопувати або занедбувати інтереси народу, міщан і робітників. Матеріал до тієї статті приготовлювано та збиралося віддавна, цілість скомпоновано, і брати декілька разів пункт за пунктом сумлінно її передискутували. А що Начко виклав розвідку ясно й зрозуміло, з безсторонністю і спокоєм історика, ясним та пластичним стилем, та річ, друкована в «Goń-су», від першого разу зробила могутнє враження в краю, викликала різноманітні й живі дискусії та втиснула «хлопоманський» часопис в руки множества таких навіть людей, які досі не читали його. Старий редактор-ветеран не міг надивуватись поводженню тієї газети, яку він думав убити в колисці, друкуючи зараз після тієї вечері в братів Калиновичів різку пересторогу проти її шкідливих тенденцій. Перестороги, пере-
