сірників, засвітив, а переконавшися, що ще завчасно вставати, вилаявся потиху, знаючи, що вже не засне, поклав годинник і сірники на місце і перевернувся на другий бік, роблячи даремні зусилля, щоб заснути. Сон не приходив. Замість сну неспокійні думки роїлися в його голові, шумлячи й бринячи, мов настирливі мухи.
Передовсім він задумався про Владка. Що сталося з ним, що він розлучився з братом і пішов на окреме помешкання? Коли кільканадцять днів тому заявив Начкові про свій намір, той аж задерев'янів із здивування, незважаючи на зовсім не найкращі і холодні відносини, які від того балу панували між ними. Правда, Владко довго й широко вияснював братові, що як адвокат, який мусить багато всіляких людей приймати в себе, він мусить також мати окреме помешкання, тим більше, що тут його клієнти перешкоджають Начкові в його праці. Але в тій Владковій аргументації відчував Начко нещирість, мов рану, приховувану в торочки красномовства і навіть гумору. Начко не мав досі причини скаржитись на перешкоди з боку Владкових клієнтів, тим більше, що він працював в окремім кабінеті, відділений від Владка салоником, де була також чекальня для нечисленних знатних клієнтів. Селяни, яких прибувало більше, ждали в кухні або в коридорі. Крім того, до помешкання ці клієнти приходили рідко, бо ж властиве Владкове урядування було в канцелярії його адвоката. Очевидна, отже, річ, що не це було головною причиною розлуки братів. Але що ж нею було?
Начко відчував добре і не міг сам перед собою заперечити, — хоч ні один із них при розстанні ані слівцем про це не згадав, — що були нею саме ті нещирі й холодні відносини, які запанували між ними після балу. Відчував також Начко, що сам він був у цьому найбільше винен, але не почував у собі сили, не бачив способу виправити цю вину. Зараз на другий день після балу Владко з правдивою братерською дбайливістю почав був випитувати його про те, що таке йому вчора сталось, але він, не знати з якої причини, почув себе немило враженим тією дбайливістю і перший раз у житті грубо відфукнувся братові, щоб дав йому спокій. Це відфукнення було мов несподіваним зойком трісненої струни: дійсно, від тієї хвилини тріснула між братами жива струна гармонії і щирої відвертості. Начко ходив понурий, на питання брата відповідав коротко, нерадо
