— І де тепер він? Я дуже бажав би відновити з ним знайомість. Хоч він живого темпераменту і трохи був занедбаний, цей хлопець подавав великі надії.
— Перепрошую вас, пане! — сказала Регіна, встаючи і йдучи напроти тітки, що поверталася, не кинувши навіть одним поглядом на нещасного Начка.
Він сидів здерев'янілий і стежив за нею безсильним поглядом; був момент, коли ця струнка постать видалась йому якоюсь потворою, чимсь зловіщим і неприємним, коли він готов був зірватись і розшарпати її на шматки. Але це був лише порив схвильованого почування, зойк розбитої надії. Коли Регіна в натовпі зникла йому з очей, він зірвався, немов побоюючись самого себе, і почав протискатись у протилежний кут зали, якнайдальше від цієї зненависнілої істоти.
— Дурна гуска! — шептав він сам до себе. — Надута! Зухвала! Думає, що Бог знає хто вона. Думає, що направду вона королева, а хтось її підданий! Королева з нового хліву! А я, дурний, також думав, що не знати який перл знайшов. Дурний, дурний!
І Начко, сидячи в кріслі та вперши безтямний погляд у мигаючі перед ним різнобарвною хвилею пари, обкидав Регіну найгіршими епітетами з тією насолодою, з якою ранений у гарячці роздряпує свої рани. Він почував себе нещасливим, тим нещасливішим, що був злий сам на себе і на ту, у якій перед хвилиною бачив втілення свого ідеалу. Радість, з якою йшов сьогодні на бал, була зовсім отруєна. Шелест шовків, мірний стук соток кроків, грім музики з галереї, блиск ламп, біжутерій і сотень молодих очей — усе це тепер разило його, непокоїло й мучило. Він бажав тиші, самотності і руху, поривного й нескінченного руху, що спирав би віддих і відбирав би притомність, щоб він міг бодай на хвилину забути про себе й про все, що пережив за останні кілька годин.
Він устав, щоб віддалитися з цього ненависного балу, але нараз застиг, мов уражений громом. В своїм остовпінні не пам'ятав, як довго він просидів у самотнім куті, які за цей час ішли по черзі танці і перерви. Тепер саме танцювали першу кадриль, і в тій самій хвилині переплинула обок нього Регіна в парі з Владком. Але яка ж була вона змінена, неподібна до тієї, що з ним танцювала мазура і що її він проклинав хвилину перед цим. Весела, погідна, усміхнена, з легко зарум'янілим обличчям, з очима, що палали живою внутрішньою радістю,
