туація вияснилась у першій хвилині. Навіть чесніше, і дає йому це повну свободу дій. Війна, то війна!
Зовсім відмінні почування полишила ця розмова в серці Регіни. Владко від першого разу, коли побачила його в коломийці, зробив сильне враження на неї, а те, що чула протягом цього вечора про нього й від нього, поставило його дуже високо в її думках. Щоправда, майже більше, ніж про Владка, говорили про його брата, але цей брат стояв в її уяві, мов тінь, обік ясної, симпатичної постаті Владка, віддаючи йому всі свої добрі прикмети, а беручи на себе всі хиби. Владко зручний, сміливий, рішучий, вродливий, а його брат якийсь ніби наполоханий, заїкуватий, дивиться скоса, немов вічно підозріває когось у чомусь, — ось який контраст являли обидва брати в очах Регіни. Тому не дивно, коли вона відчувала, що її живу, вразливу й здорову натуру він притягав більше, ніж другий. А розмова з графом Адольфом, в якій Владко зайняв таке сміливе, незалежне й повне гідності становище та своїм спокоєм зумів вивести з рівноваги такого досвідченого дипломата й високого достойника, — поставила його в очах Регіни незвичайно високо.
Тимчасом Начко, мов заблукана вівця, вештався по залі, шукаючи очима чарівної голівки з коротким волоссям, що зникла йому у вирі вальса. Він пробував зосередитись докладніше над тим, що так тягне його до неї, незнайомої, перший раз баченої. Соромився на саму думку, щоб це могла бути фізична краса, яка зрештою, як він міг переконатися з класифікації своїх товаришів, зовсім не була такою очевидною і не звернула на себе майже нічиєї уваги. Проблиск симпатичної, незвичайної душі, який запримітив він у її очах, міг, правда, бути тим магнітом, але міг також бути оманою, витвором його власної уяви, втіленням його ідеалу, що могло не мати нічого спільного з реальною, дійсною Регіною Киселевською. Та хоч і як заспокоюючими могли бути подібні аргументи, — всі вони розтанули мов лід на сонці, скоро в дверях буфету за могутньою постаттю пані Дреліхової показалася струнка й рівна фігурка Регіни, що ступала з незвичайною грацією. Не бачачи її голови, Начко міг би пізнати її по самім ході і серед усього тут зібраного товариства.
Розпочався мазур, до якого Начко заангажував Регіну. Він хотів у часі цього танцю втягнути її в розмову, переко-
