— О, так, я мав честь познайомитись, — сказав Владко, кланяючись паням і сідаючи на крісло, яке показав йому граф напроти себе.
— Чи це ви, пане, видаєте «Gońc-а»? — запитав граф, приступаючи просто до діла.
— Ні, ексцеленціє, це мій брат.
— Так? То шкода. Я бажав поговорити саме з вашим братом.
— Можу представити його ексцеленції, — сказав Владко.
— Не трудіться, пане, — сказав граф. — Це не так важливо. А втім, ви, панове, брати, живете разом, маєте однакові погляди (ці слова граф висказав з особливим, трохи іронічним натиском), то думаю, що скажу вам, то так, як би сказав я вашому братові.
Владко замість відповіді лиш уклонивсь мовчки.
— Мушу сказати вам, — мовив граф суворим тоном, — що мені дуже не подобається напрямок «Gońc-а». Не можу зрозуміти наміру вас обох. Про що вам ходить? Хочете поновити сцени 46 року? Бо, очевидно, ця, як ви мовите, «критика», а властиво похід проти шляхти, ні до чого іншого не може довести. І так край не може прийти до спокою, а ви, панове, хочете викликати ще більше замішання.
Владко сидів зовсім спокійний і анітрохи не змішався під цим градом докорів.
— Нехай вибачать ексцеленція, — відповів він, — але мені здається, що ексцеленція хибно розуміють наш виступ. Ми не є зачіпною стороною, не голосимо ніякого походу, лише боронимо інтереси того шару, який, на нашу думку, всі кривдять, а ніхто щиро його не боронить.
— Теревені, пане докторе! — нетерпеливо відповів граф. — Знаю я ці фрази, читав я їх часто в «Gońcu». Гарно це говорити: боронимо. А в результаті воно виходить так, що ви, панове, підкладаєте запалений гніт під бочку пороху і говорите: «За евентуальний вибух ми не відповідальні. Відповідальність нехай спаде на тих, що нагромадили цей порох». Це, пане, не гарно, не по-громадянському! Цього стерпіти не можна!
— Що ж, ексцеленціє, — відповів Владко, — робимо, що нам велить сумління й почуття обов'язку, стоїмо на грунті закону, виступаємо в ім'я найпростіших засад людяності та справедливості. Думаю, що ексцеленція нічого іншого не можуть від нас жадати.
