Герман почув тупіт кроків близько дверей колиби, — видно, його гонителі зазирали до середини.
— А може би ми перешукали? — мовив один.
— У себе за обшивкою перешукай один з другим! —крикнув бац, зриваючися з місця.
— Ну! — напівнасмішливо, а напів з погрозою мовив один жид. — А як нам так схочеться? Ми знаємо напевно, що він біг туди, аж до вашої колиби, а далі сліду нема. То де подівся?
— Міг побігти толокою, а на толоці як ти побачиш слід?
— Добре, добре, але ми таки перешукаємо вашу халабуду. Як його тут нема, підемо дальше.
— А я боюся, що один або другий підете без голови! — буркнув сердито бац. — Кажу вам, що я його не сховав і не бачив.
— А ми вам не віримо й не вступимося, поки добре не перешукаємо вашу колибу.
— А я не дозволю на це. Колиба панська, а ви не маєте ніякого права. Коли вам що треба, йдіть, спровадьте жандарів, то нехай вони перешукують, а вам не дозволю.
— Е, що нам жандарі! — крикнув один жид і кинувся до баца. Та в тій хвилі в бацових руках блиснула дубельтівка, і він з усієї сили закричав:
— Ґвалт! Розбійники! Грицьку! Іване! Ге-по гев!
Жиди, мов опарені, метнулися на бік і рівночасно гукнув вистріл.
— Ой-ой-ой! — крикнули жиди й голосно затупотіли їх кроки.
