полові — то найліпші. На них звичайно баришівник має подвійну користь.
Отак міркуючи та розмовляючи, Вольф і Герман, не кваплячися, на вечір зайшли до Лютовиск. У Вольфа тут був знайомий орендар Сруль-Лейб; тут оба баришівники заночували, тут зібрали зараз таки щонайпотрібніші відомості про завтрашній ярмарок. Справді, ярмарок заповідався незвичайно великий. Уже над вечір у Лютовисках панувала велика тіснота, а вночі довкола містечка майже від самої Чорної скрізь попри дороги запалали вогнища; там ночували під голим небом тисячі ярмаркових зі своєю худобою, бо в містечку не було для них ані стаєнь, ані заїздів.
Покріпившися та відпочивши трохи з дороги й вислухавши орендаревих новин про ярмарок та про важніших купців, що поприїздили до Лютовиск, Вольф не втерпів: велівши Германові сидіти в хаті й не признаватися ні перед ким, що він баришівник, сам він побіг у місто. Вернув досить пізно. Герман сидів у ванькирику при лойовій свічці й дрімав. Вольф з незвичайно оживленим лицем ухопив його за плече, потермосив ним і запитав:
— Гершку, вечеряв ти що?
— Вечеряв.
— Добре! Лягаймо спати. Завтра жде нас велика робота.
— Яка робота?
— Що питаєш, дурень? Великий ярмарок — то баришівникові велика робота. Спи, бо завтра збуджу вчасно.
Вольф не хотів говорити Германові нічого більше, боячися, що цей не засне під вражінням його новини. А новина була не мала. На
