пішло з торбами. А й між більшими власниками, розуміється, крім одного Германа Ґольдкремера, нема ні одного солідного ґешефтсмана. Усе швіндель, усе дурисвіти! От прошу вас, тут один з найбагатших будує недавно нову фабрику, якусь новомодну фабрику і, хотячи замаскуватися, говорить мені, що це має бути паровий млин. Дає мені плян, вже й забув чиєї то роботи той плян був. Ну, нічого, зирнув я, виджу, що це нафтарня, а не млин, але гадаю собі, коли твоя воля, щоби це був млин, то най тобі буде млин. А він, дурень, скоро при перших закладинах, та й зараз проговорився, і ще й мене скомпромітував! Ну, скажіть же, чи можна з такими людьми солідне діло мати?
Ван Гехта не дуже зацікавило це оповідання. Але щоб не показатися нечемним і таки чимось піддержати розмову, він спитав будівничого:
— То, кажете, новомодна якась фабрика? А не можете мені сказати, що в ній такого новомодного?
— Не можу вам того сказати, бо, як кажу вам, будови тої я не провадив. Але коли ви з тим ділом ближче знайомі, то я вам скажу, якої системи ця фабрика. Дозвольте, дозвольте, тепер собі пригадую, плян фабрики був роботи якогось Шеффеля, певно будете знати його систему фабрикації?
Ван Гехт аж зірвався з сиджіння, мов прошиблений наглим ударом електричної батарії.
— Шеффеля, кажете? І що, фабрика та вже готова?
— О, давно готова. Кажуть, що робить день і ніч.
— А власник тої фабрики зоветься?..
