— Так, значиться, пристаєте? — спитав Герман, коли улягся веселий гомін.
— Пристаємо, пристаємо, розуміється, з тою ключкою.
— Коли так, то збираймося ж всі разом і ходімо до них. Усі жадані гроші треба їм зложити зараз, згори, і завтра нехай на роботу стають!
З гомоном вирушили підприємці з Германової світлиці. Герман остався на хвилю позаду, прикликав Мортка і довгенько щось з ним балакав. Лице Морткове, рябе і погане, прояснилося при кінці якимось злодійським усміхом.
— Добре, пане, зроблю це для вас, але прошу вас о поміч в тій справі. Якісь погані вісті доходять мене…
— Не бійся, я за все стою; що в моїй силі, те зроблю для тебе.
І за цим оба вийшли до громади власників, що, гомонячи, стояла на вулиці. Але гомін той не був уже такий безпечно веселий, як перед хвилею. Холодний вітер вулиці охолодив трохи й радість власників.
— А хто знає, чи це вдасться? Ризико, ризико! — неслося в громаді, мов шелест зів'ялого листя.
— Га, що ж діяти, — сказав Герман, — ризико воно є, але у нашого брата кожний крок ризико, то вже ризикуймо й на тім кроці. Удасться, то добре, а не вдасться, то ще таки світу не кінець і вони нам з рук не вирвуться.
Громада йшла вулицею звільна, мов в процесії. Герман пішов передом до Матієвої хати, щоб першим принести робітникам веселу для них новину. Слух про процесію підприємців
