друге видавалось йому однаково небезпечним. Швидко він надумався.
— Ні, не можна цього, — сказав він рішуче, — такого жадання й не ставляйте, бо не дістанете! Вигадуйте яку іншу для себе поруку!
— Яку ж вигадувати? Досить нам цеї одної. Коли ви гадаєте, що цього не можна, то пригадайте ви що іншого, але такого, щоби нам направду ручило.
— Я би гадав, що вам повинно вистачити наше чесне слово.
— Еге-ге, чесне слово! Знаємо ми такі чесні слова! Ні, вже чесне слово іншим разом, а тепер зробіть так, як ми жадаємо. Чесне слово хіба в додатку, так буде найліпше.
— Але, люди добрі, — почав уговорювати Герман, — що ви собі гадаєте з такими жаданнями? Ви думаєте, що ви тут якісь царі чи самовладники! Не виставляйтеся на сміх! Жадаєте багато, а не дістанете нічого, то весь Борислав вас висміє!
— Весь Борислав нас висміє? А хто ж то такий той Борислав? Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами. Чи ми дістанемо що, чи не дістанемо, це вже потім покажеться, але тепер від своїх жадань не відступимо, будь-що-будь!
— Як ваша воля, — сказав Герман, — я скажу власникам про ваші жадання і принесу вам відповідь. Бувайте здорові!
І він кивнув їм гордо головою і вийшов.
— А що, самі видите, — сказав по його виході Бенедьо, що добре ми трапили, жадаючи від власників вкладок до нашої каси. Все вони дадуть нам тепер, як притисок на них, але це їм найтяжче прийдеться. А це
