— Але як, як її замовити?
— Отжеж тут, як бачу, є два способи. Очевидно, що вони до тої змови приготовилися і то добре приготовилися. Бо зважте все! Більша половина опустила Борислав, по селах висланці їх попідмовляли народ не йти сюди на роботу, поживи собі наладили, одним словом: забезпечилися. Але, будьте ласкаві, зважте лишень, що все те потребує грошей, багато грошей. А відки у них вони візьмуться? Правда, ми чули щось, що у них складки робляться, але що вони могли наскладати? Певно, що небагато. Значиться, одна моя рада була би: сидіти нам спокійно, не туратися до них, не панькати коло них, а ждати, поки всі їх запаси вичерпаються. Тоді вони, певно, прийдуть самі до нас і стануть на роботу по такій ціні, яку ми їм подиктуємо.
Герман при тих словах уважно глядів на лиця оточуючих, щоб вичитати з них, яке вражіння зробить його бесіда. Вражіння мусило бути не дуже добре, бо багато лиць геть поперекривлювалося, мов від гіркої редьки.
— Та воно то добре було б, — сказав вкінці Леон,— ждати! Коби то ми знали, що їм нині-завтра запасів не стане. Але що, як вони забезпечилися на який тиждень або й ще на довше?
— А відки ж би у них стільки грошей набралося? — спитав Герман.
— Хто знає? — відказали деякі підприємці, ззирнувшися з Леоном.
— А довго чекати нам не можна, — тягнув далі Леон. Самі знаєте, у нас контракти, терміни добігають до кінця, робота мусить якнайшвидше кінчитися, куди тут чекати?
