мішання без його волі. Нещасний хлопець безумів зо страху та ожиданки. Але голоси не втихають, стають щораз різкіші, голосніші, якесь уриване теленькання пробивається крізь змішаний гамір. Герман хвилю ще сидів, мов мертвий, не знаючи, чи дійсно сесь[1] гамір піднявся в його нутрі, чи, може, доноситься знадвору. Але одної хвилі застанови було досить. Він зірвався, немов у якійсь розпуці, і одним скоком був коло вікна. Гамір розлягався вже на їх оборі, — видно якісь чорні тіні, чутно теленькання кінської упряжі, — ах, Іцик, Іцик приїхав!..
Гамір під хатою… Загримали до дверей. Герман побіг відчиняти, і ще швидше влетів до хати — так лячно, темно, холодно було в сінях. Чи це знов йому причулося, чи то направду він чув глибоке, тяжке стогнання десь під землею? Він, дрижачи, мов осиковий лист, докинув дров до вогню і, обернувшися лицем до дверей, ждав, хто ввійде. Двері відчинилися, і повільно, важким поступом увійшло четверо селян, несучи кривавого, ледве живого Іцка, з котрого грудей видобувався часом глибокий, несвітський стогін болю. Герман застиг на місці з переляку, побачивши той кривавий, страшенний привид. Він притисся до печі й не смів кроку зробити.
— Поволі, Максиме, поволі, — приговорював один селянин другому. — Бережно держи за руку, не видиш, що кров аж крізь бекешу виступає?..
— Я й так дивуюся, що бідний Іцко досі видержав. Та в нім, певно, і одної кісточки цілої нема, — відізвався Максим.
- ↑ Сесь — цей.
