ських дітей. Як вони радо приймали його, як любо було бігати з ними, плести вінки з лоташу весною, ходити по лісі за грибами та горіхами восени, коли часом Іцик не їхав по селах. Чому вони чули себе всі рівними, а тут уже між малими, одної віри, така неприязнь? Але швидко пригадався йому його власний син, що змалечку ще любив цвігати батогом малих песиків аж до крови, що малих дітей без причини кидав у рови, що для забави не раз бризкав на кухарку окропом. Пригадалися йому його жінка і вся домашня погань, — і чоло його насупилось, а з-поміж стиснених уст вирвалось якесь жидівське прокляття.
Але дальші спомини з давніших літ успокоїли його. Тепер уже не тиха, безнадійна бідність виднілася в тих картинах, що пересувалися перед його очима. Ні, тут уже почалася боротьба за багатство, боротьба страшна, завзята, щоденна. Тут Герман міг слідити від самого початку, від малесеньких зародів, як росли, розвивались і множилися його тисячі, доки не дійшло до мільйона, як поборювали й пожирали без ліку противників, як опутували й висисали без ліку народу, як ширили довкола без ліку нужди, бідності, знищення, і йому самому попри всіх достатків і розкошів таки не принесли того, що називається щастям, вдоволенням. Давніше упоювали його перші вдачі, в його грудях часом щось металося й скакало з радости, але тепер не стало й того. Його капітал ріс і множився, мов заклятий. Сьогодні перший раз він оглянув добре, відки набирав соків, — і злякався, злякався самого себе, злякався свого багатства. Не
