Бенедьо стояв і надумувався.
— Волів би я, — сказав він по хвилі, — щоби ви самі вибрали собі й інших людей до своєї окремої комори! А так виберу я, а потім станеться щонебудь такого… Знаєте, чоловік на чоловіці все може помилитися, ну, а на мені буде вся відповідь! А на роботу і на плату нехай і так, я пристану.
— Ні, ні, — наставав Леон, — і товаришів собі доберіть! До іншої фабрикації вистачуть якібудь люди, а тут треба вибрати. А ви їх тут ліпше можете знати, на кого можна спуститися, аніж я або директор.
— Га, про мене, — сказав Бенедьо, — нехай буде й так. Постараюся добрати трьох людей, котрим можна буде завірити. А відколи зачинається робота?
— Зараз від завтра. І то, вважаєте, треба форсувати[1] як можна найборше. Віск уже замовлений. В окремій коморі будете й прасувати і пакувати його.
— Що це за штука така може бути? — думав сам собі Бенедьо, ідучи сумерком бориславською вулицею від Леона додому. — Вигадав новий спосіб фабрикації і боїться, щоби робітники не видали його! Нібито робітник на тім розуміється? А зрештою побачимо, що то таке буде! А добре сталося! Ні з цього, ні з того трапилася робота, та й не злий заробок, є при чім остатися в Бориславі й на далі, та й до каси все таки і від мене що-тижня вплине хоч по чотири ринські. А ще три… котрих би тут трьох вибрати?
- ↑ Форсувати — приспішувати.
