робить-робить, а другий його працею користується? Поки вся наша праця не буде йти на нашу користь, поти нам добра цілковитого не буде. Але дрібку, що то підрятуватися чень зможемо. От а дивіть, скільки разів трапиться чоловікові остатися без роботи! Ходить чоловік, як загорілий, мечеться, мов у гарячці, сюди й туди, а роботи годі дістати. Мліє чоловік з голоду, іде до пана і напрошується на якубудь хоч-би й на найпоганішу роботу, щоби тільки з голоду не згинути. Ну, видите, а якби так ми, скільки нас тут є, обов'язалися що тиждень, по виплаті складати, нехай по центові, нехай по два, то почисліть самі, яка би сума з того вийшла. Якби нас найшлося таких тисяча, то нікому би той цент не впався так тяжко і не затяжів би на кишені, а з того щотижня зібралася би така сума, що можна би на несподіваний випадок запомогти десять людей.
— Правда є, правда є! — загомоніли робітники.
— Не велика то підмога, правда, — говорив далі Бенедьо, — але вважайте лишень, що це знову не буде й така мала поміч. Бо вже як так на якийсь час зарятується чоловіка чи ринським, чи півтора, то він не буде потребувати іти до пана і кланятися йому і набиватися до роботи за яку будь мізерну платню, не муситиме знижувати платню другим робітникам. А те, що йому дасться, він може поволеньки та потрошки виплатити назад, скоро тільки дістане ліпшу роботу. Таким способом наша робітницька каса не тільки що не вменшувалася би, але, противно, все би більшіла.
