не говорив, і йому самому в голові повернулося питання: „Та й справді, до чого здалося карбування?“ Але що на таке питання він зразу не находив достаточної відповіді, то й рішився стояти далі на своїм, щоби викликати ближчі вияснення.
— Кому помогло? — сказав він звільна. — Ну, але чи для якої помочі ми це робимо? Чи ти забув, що ми це робимо для помсти?
— Для пімсти, так, так! Але як же ти тими палицями будеш мститися? Як мститися, то я гадаю, що треба іншого способу, а не тратити дармо час на дитячій забавці. Як мститися, то треба сили, а з тих палиць тобі, певно, сили не приросте.
— Так, — відповів Андрусь, — алеж ми хотіли, як прийде пора, зробити правдивий суд над своїми кривдниками, щоби мати чисту совість.
— Пуста наша робота, — сказав на те Стасюра. — Чисту совість ми й тепер можемо мати, бо кожний чує аж надто добре, скільки, і що і як терпить. А щоби помститися, щоби зарадити лиху, треба, крім чистої совісти, ще й сили, а в нас що за сила?
— Так, так, — загули довкола побратими, — що в нас за сила? Хоч би у нас було й три вози накарбованих палиць, то це нам не додасть на три п'яді більше сили!
— Га, а відки ж нам сили взяти? — спитав Андрусь.
— Треба припускати більше людей до свого побратимства, треба громадити всіх докупи, вказати всім одну ціль, — відозвався Бенедьо.
Всі зирнули на нього якось недовірливо і боязко, тільки один Стасюра притакнув радісно:
