Герман завагувався. Він розраховував в своїй голові, яка з того була б користь для нього. Ведучи діла „Спілки“, поперед усього йому прийшлося би більше занедбувати свої власні діла, а за це чи виплатився би йому зиск зі „Спілки“? Вступаючи членом, треба б негайно по вступі вложити значну суму до основного фонду. Акції „Спілки“, хто знає ще, як бубуть йти, а з самого заряду користи йому буде також не багато, та й ще не тяжко впутатися, чи кримінально, коли б „Спілка“ збанкрутувала (це Герман уважав неминучим), чи й матеріяльно. Герман зважив усе те живо і рішився ані не вступати в члени, ані не приймати заряду, щоб ні в чім не бути зв'язаним зі „Спілкою“. А тільки зараз по її зав'язанню він зробив умову на доставу сирого воску для „Спілки“. Умова була корисна. Сто тисяч сотнарів мав постачити Герман ще до листопада — перевіз і відбір приймала на себе „Спілка“. До того часу, а найдалі до нового року мала уладитися нафтарня для чищення воску. По відобранню тих сто тисяч „Спілка“ мала заключити з ним нову умову. Крім того, Герман обіцявся посередничити між „Спілкою“ і иншими бориславськими підприємцями о доставу воску або й о закуп ям та закопів.
Уладивши все те, Герман погнав назад до Львова. Вістей про Ґотліба не було ніяких. Германові похолоділо коло серця. Яким лицем він стане перед жінкою? Що він скаже їй? Йому вже наперед чулися її страшні крики та прокляття. Він переждав ще тиждень — нічого не чувати. Тоді він рішився їхати домів, тим більше, що діла кликали його до Борислава. І їдучи до Дрогобича битою підгірською
