уперто, і бельгієць, котрого ожидання та надії зразу так високо грали, мусив під тиском сухих, чисто ділових обрахунків Германа, хоч туго і звільна, а все таки подаватися. Ван-Гехт опускав з ціни і вкінці оба супірці стали на тижневій платі 500 ринських на протязі семи літ, з тою вимовою, щоби Ван-Гехт за той час сам вів фабрику, і на 5% дивіденди з чистого зиску за продану церезіну, вироблену в двох послідніх роках їх умови. Відома річ, Герман не дуже з легким серцем підписував таку умову і обіцював технікові таку, нечувану в Бориславі, суму; він потішався тою думкою, що чей зможе в Галичині яким світом прикрутити Ван-Гехта, витягти з нього як можна більше, а заплатити менше. І те йому опісля вдалося!
Фабрикування церезіни мало розпочатися аж з новим роком. Восени мав Ван-Гехт приїхати в Галичину до Дрогобича, щоби надзирати за будовою фабрики. До того часу Герман обіцявся давати йому невеличку місячну плату по 100 ринських, бо контрактове зобов'язання починалося аж з новим роком.
Але, крім того одного діла, Герман по дорозі уладив ще друге і далеко більше. Сходячися на біржі з багатьома знайомими спекулянтами і капіталістами, він часто заходив з ними в бесіду про бориславські копальні, їх багатство, про чищення воску і кошти, про збут парафіни і т. д. Він зразу дивувався, чого це так пильно його випитують про всі подробиці люди, котрі донедавна мало показували до них цікавости. Він ще більше здивувався, коли переконався, як багато деякі з них і самі знають про Борислав, про
